Хоча Горішок і не отримав медалі, але вже не йшлося, щоб віддати його до притулку. Наступного дня пані Гелена завітала до нас і запевнила, що собака може залишитися з нами назавжди.
– Я помилялася, – визнала вона, поклавши перед Горішком величезну кістку. – Ти не завдаєш жодного клопоту. Твій гавкіт виявився мені навіть на благо[1]. Ти врятував увесь будинок! Відсьогодні можеш шуміти скільки завгодно!
І пані Гелена більше не скаржилася на Горішка через те, що він заголосно гавкає і дряпає підлогу кігтями. Час від часу приносила йому різні ласощі.
А коли їй доводилося подаватися в справах у місто, то просила мене, щоб я супроводжувала її з собакою. Старенька сказала, що почувається з нами в безпеці.
Спочатку я трохи боялася цих спільних прогулянок. Пані Гелена завжди здавалася мені неприступною[2], і я не знала, про що з нею говорити. Натомість вона виявилася дуже милою та з чудовим почуттям гумору.
Коли ми йшли до крамниці чи в аптеку, вона розповідала мені багато смішних історій зі свого дитинства. Я б ніколи й не подумала, що пані Гелена пережила стільки неймовірних пригод!
З часом наші спільні мандрівки стали звичними. Навіть коли в пані Гелени не було справ, ми ішли собі гуляти втрьох. Просто нам було добре разом.
І тільки Борис не міг змиритися із цією новою дружбою. Коли я стукала у двері пані Гелени з Горішком, кіт грізно вигинав спину й голосно пирхав, виявляючи нам свою зневагу.
Пес гарчав, а Борис зіщулювався й тікав. І хоча пані Гелена не раз умовляла його погуляти разом, він так і не зважився приєднатися до нас.
[1] Благо – добро, щастя, достатки.
[2] Неприступний – (про людину) до якого складно підступитися, гордовитий.