Ви маєте улюблений день у році? Я маю їх декілька: мій день народження, Різдво, Жирний четвер[1] і День сміху першого квітня. А відтоді, як я пішов до школи, тобто два роки тому, до них додався ще один. І саме він настав сьогодні: ПЕРШИЙ ДЕНЬ КАНІКУЛ!
Я прокинувся в такому доброму гуморі, що почав стрибати на ліжку!
– Ура! Ура!
За мить прибігла моя молодша сестра Тося, й ми почали стрибати разом. Так високо, що майже сягали стелі.
– Максе, Тосю! Що ви робите? – у дверях з’явилася сонна скуйовджена мама.
– Ми робимо «Ура»! – заволала Тося зі сміхом.
– Вітаємо канікули, – пояснив я.
– Чому ви не могли привітати їх довгим сном? Лише шоста ранку, – застогнала мама.
– Але я вже виспалася, – сказала Тося, стрибаючи.
– Чи можу я покататися на велосипеді? – я вирішив одразу брати бика за роги.
– Можливо, пізніше, – зітхнула мама. – Ми маємо скупитися, занести бабусі ключі, спакувати валізи… Сподіваюся, завтра ви теж прокинетеся вдосвіта, бо ми їдемо на море рано-вранці.
– Море! Море! – вигукувала моя сестра.
Я теж почувався щасливим. Люблю подорожі. У майбутньому хочу стати блукачем[2]. Подорожувати пустелями, джунглями та каньйонами[3]. Перепливати океани й переживати надзвичайні пригоди.
Звісно, море не є чимось таким надзвичайним, як джунглі. Але там також можна знайти різні пригоди. Наприклад, стати шукачем бурштину, знайти пліт[4] чи побудувати велику фортецю[5] з піску.
Після сніданку ми пішли за покупками. На небі не було жодної хмаринки.
За спекотної погоди морозиво смакує найкраще, тож дорогою до магазину ми всі з’їли по дві порції. Після магазину завітали до бабусі. Вона мала подарунки для нас: блокноти з твердими обкладинками. Обкладинка мого блокнота була блакитною, а Тосиного – рожевою.
– Можете зробити щоденники подорожі. Занотовуйте, малюйте, наклеюйте листівки та світлини, – запропонувала бабуся.
– І бурштинчики! – вигукнула Тося.
Бабуся всміхнулася.
– Тосю, бурштин – це камінь. Ти можеш збирати камінці та зберігати їх у коробочці.
– Дякую, бабусю. Завжди мріяв про такий, – сказав я.
Блокнот мав, напевне, сто сторінок. Я уявив усі пригоди, про які писатиму в ньому. І вже з нетерпінням чекав на подорож.
По обіді я почав пакувати рюкзак. Усі знають, що справжній мандрівник має все добре підготувати. Тож я поклав до рюкзака старий атлас, ліхтарик, щоденник подорожей, олівці й пластикову лопатку. Гм, а чи потрібен мандрівникам м’яч? Тим часом Тося намагалася запхати до свого наплічника величезного рожевого поні. А потім додому повернувся тато з усмішкою від вуха до вуха.
– Бачу, підготовка йде повним ходом! – сказав він, дивлячись на наші рюкзаки. – Як щодо невеликої зміни планів?
– Наскільки невеликої? – визирнула з вітальні мама, тримаючи надувного крокодила.
– Мені телефонувала тітка Мальвіна. Вона запрошує нас до себе, – оголосив задоволений тато.
– Але ж… ми мали їхати на море… – промимрив я.
– Ми й поїдемо. Однак я подумав, що дорогою можемо навідати тітку Мальвіну. Затримаємося в неї лише на кілька днів, – пояснив тато.
– Гадаю, це чудова ідея, – сказала мама. – Давно ми там не були.
Та що ж таке! Мені дуже подобається тітка Мальвіна. Але вона живе в справжній глухомані[6]. У неї навіть телевізора немає!
Будь-який мандрівник і шукач пригод знудився б там до смерті. На жаль, рішення було ухвалено. Завтра замість подорожі назустріч пригодам ми вирушимо до села.
[1] Народне свято в Польщі. Останній день перед Великим постом, коли дозволено їсти жирну їжу, приготовану на олії чи салі. (Прим, пер.)
[2] Блукач – блудяга, людина, яка багато подорожує світом.
[3] Каньйон – долина зі стрімкими каменястими берегами, якими протікає річка.
[4] Пліт – конструкція із щільно складених і зв’язаних між собою стовбурів дерев, використовується для плавання по воді.
[5] Фортеця – замок або місто, добре захищене від доступу ворогів ззовні, часто оточена водою.
[6] Глухомань – безлюдне місце, місцевість, розташована далеко від міст і сіл.