– А в цьому замку страшно? – запитала Геля.
– Зараз, напевно, ні, – заспокоїла мама.
Ігнась розчаровано зітхнув.
– Колись було страшно, – додав тато, щоб трохи втішити сина.
На жаль, виявилося, що в замку не тільки привидів не було. Не було геть нічого цікавого. Усе мало точнісінько такий вигляд, як і в інших замках. Такі самі стіни, однакові старожитності[1]… А екскурсовод[2] використовував такі самі складні слова й постійно повторював: «ЕКСПОНАТИ[3] НЕ ЧІПАЄМО!» Нудьга та й годі!
– Ма-а-амо, морозива-а-а… – врешті заскиглила Геля.
– Морозива немає, та подивіться ось на це! – озвався із захватом тато.
Екскурсовод зупинився біля кам’яного колодязя.
– Пані та панове, ми перебуваємо біля зачарованої криниці, – оголосив він.
З-поміж туристів поширився здивований гомін.
– Зачарованої? – перепитав Ігнась.
– За легендою, якщо самотня жінка гукне в колодязь, наступного дня вона прокинеться заміжньою[4]. Проблема лише в тому, що ти ніколи не знаєш, який наречений тобі дістанеться. Одні дівчата прокидаються поруч із прекрасним принцом. Іншим може трапитися потворний і старий горбань. Ти ніколи не знаєш, – повторив гід.
Кілька туристів посміхнулися.
Допитливі діти зазирали до криниці.
Вона було такою глибокою, що дзеркальну гладь води ледь можна було розгледіти. Ігнась вийняв копійку з кишені та кинув усередину. Монета летіла, летіла й летіла, а діти прислухалися в очікуванні. Нарешті пролунало тихе «плюсь». Гелену аж дрижаками обсипало.
– Гелю, чому ти не гукаєш? – засміявся Ігнась, штрикаючи сестру.
– Гукай сам! – відгримнула дівчинка.
– Чи маєте якісь запитання? – звернувся до групи екскурсовод.
– А що сталося б, якби до криниці погукала наша мама? – запитав Ігнась. – Вона ж уже має чоловіка!
– Невідомо, – гід посміхнувся. – Може, ваш тато перетворився б на когось іншого?
– Це ж як? На кого? – занепокоїлась Гелена.
– Може, на принца? – засміявся екскурсовод. – А може, на ропуху[5]? – додав він таємниче.
– На жабу? Гидота! – злякалася Гелена.
Гід роззирнувся.
– Якщо більше немає питань, пані та панове, дякую за увагу й запрошую вас придбати сувеніри, – сказав він на прощання й зник у натовпі. Немовби розтанув у повітрі.
Туристи потихеньку почали розходитися. Геля стояла біля колодязя як приголомшена. Вона вдивлялася в таємничу воду.
– Що таке, Геленко? – спитала мама.
– Страшно, що криниця могла б зачарувати нашого тата, – сказала дівчинка. – А що було б, якби гід нас не попередив? Ти могла б ненароком підмінити нам тата!
– Овва! – засміявся Ігнась. – Ти віриш у байки про зачаровану криницю?
– Так, вірю, – мовила Гелена. – Треба поставити тут якийсь попереджувальний знак!
– Доню, це лише легенда… Не варто перейматися.
Але мама бачила, що Гелену однаково щось непокоїть.
– Дивись-но, – сказала вона й нахилилася над криницею. – ГЕ-ЕЙ ГО-О-О-О-О! – гукнула вона несподівано.
– ГЕ-ЕЙ ГО-О-О-О-О! – відповіло відлуння з глибини криниці. Гелена аж підстрибнула від страху.
– Бачиш? – запитала мама. – З татом нічого не сталося. Це просто така легенда. – Вона погладила Гелю по плечах.
І справді, тато, цілий і неушкоджений, бігав із камерою дитинцем[6]. Фотографував усе, що потрапляло в кадр.
– Що ви там робите? – запитав він.
– Нічого, любий, – весело відказала мама. – Їдьмо нарешті на те морозиво.
[1] Старожитності – пам’ятки далекого минулого; речі, які були виготовлені в минулому й збереглися до наших днів.
[2] Екскурсовод, або гід – той, хто веде екскурсію: показує визначні місця, експонати музею, виставки тощо, даючи водночас необхідні пояснення.
[3] Експонат – предмет, який можна оглянути в музеї.
[4] Заміжня жінка – жінка, яка має чоловіка; одружена.
[5] Ропуха – невелика безхвоста земноводна тварина, схожа на жабу.
[6] Дитинець – частина площі, обрамлена замковими мурами.