Мама припаркувалася перед замком.
– Є покриття! – радісно вигукнула вона. І набрала татів номер.
«Абонент тимчасово недоступний. Будь ласка, спробуйте пізніше», – відповів телефон.
– О ні… – зітхнула мама. – Схоже, у тата немає сигналу.
– Я знаю, що нам робити! – вигукнула Гелена. – Ми знайдемо нашого гіда. Йому відомо напевно, як розчарувати тата.
– Тільки, будь ласка, не показуй йому ту жабу! – попросила мама.
Але Гелена з Ігнасем уже побігли до квиткової каси.
– Доброго ранку, чи є зараз пан гід? – запитав Ігнась у касирки.
– Котрий? – уточнила касирка, навіть не відриваючись від кросворда.
– Такий якби трішки лисуватий… – пояснила Гелена. – В окулярах.
– Генрик, – без вагань відповіла пані касирка. – Зараз він саме водить групу, буде за декілька хвилин.
– Ми зачекаємо, – поважно сказав Ігнась.
А мама тим часом бігала дитинцем із телефоном. Вона знову й знову намагалася зв’язатися з татом. І була така заклопотана, що навіть не помітила, як біля брами зібрався натовп туристів.
Потім вийшов екскурсовод пан Генрик. Він зняв свій бейдж[1].
– Кава, кавуся… Христю, приготуєш мені кави? – мовив він, потираючи руки.
– Авжеж, Генрисю! – оживилася касирка.
– Зачекайте хвилинку! – зупинив його Ігнась. – Хочемо вас дещо запитати, – сказав він поважним тоном.
– Слухаю? – зацікавився пан Генрик.
– Чи причетні ви до зникнення нашого тата?
– Перепрошую? – неабияк здивувався гід.
– Учора ми були тут на екскурсії. Будь ласка, подивіться, що скоїла зачарована криниця з нашим татом. – Гелена відкрила скриньку для шпильок. Екскурсовод зазирнув усередину.
Ропуха зиркнула на нього зеленим оком.
– Я не розумію… – завагався гід.
– Ви сказали вчора, що коли наша мама погукає до криниці, тато може перетворитися на ропуху, – пояснив Ігнась.
– Але мама не повірила, – пояснила Гелена. – І погукала… Жартома.
– Тільки криниця, напевне, не знається на жартах, – сумно додав Ігнась.
– Уранці ми знайшли тата в такому стані… – сказала Гелена й зайшлася плачем.
– Не плач, сонечко, – зворушився гід і ще раз зазирнув усередину скриньки. – Спробуємо якось допомогти вашому татові. Ходімо зі мною!
Пан Генрик зняв із вішака купу важких ключів та кивнув дітям.
– Ходімо до бібліотеки, – сказав він.
– Зачекайте, я лише скажу мамі, куди ми йдемо, – Ігнась підбіг до мами, яка саме зосереджено розмовляла з міською поліцією телефоном, невпинно кружляючи дитинцем.
Ігнась указав їй пальцем на пана Генрика й подивився на неї запитально.
Мама кивнула головою на знак згоди, перезирнулася з паном гідом і помахала Гелені.
– Можемо вже йти, – повідомив Ігнась.
– Тож запрошую вас до таємничої книгозбірні, – прошепотів гід, і діти почали підніматися вузьким коридором дуже крутими сходами.
Гелена стискала під пахвою свою скриньку для шпильок.
– Не хвилюйся, татусю, – сказала вона ніжно ропусі. – Невдовзі все з’ясується.
Бібліотека була дуже високо! Діти аж захекалися. Нарешті вони дісталися важких дерев’яних дверей.
Пан Генрик устромив у замок великий ключ. Замок голосно клацнув – і двері відчинилися.
Перед дітьми постали довжелезні полиці, ущерть заповнені старими книгами. Гід надів білі рукавички та зняв із полиці величезну книгу в шкіряній обкладинці.
– Що це? – зацікавився Ігнась.
– Це книга, до якої записано всі легенди цього замку. Тут є і легенда про зачаровану криницю.
Схвильований хлопчик схилився над книгою.
– «Легенда про зброєносця[2] який стогне» – ні, не це, – гортав книжку пан Генрик. – «Легенда про смердючий нічний горщик»… Це не те. «Легенда про принцесу, яка повсякчас кахикала»… Не те. Ось воно! «Легенда про зачаровану криницю!» – вигукнув він радісно.
– Тепер час дізнатися, як відвернути злі чари, – сказав Ігнась.
– Так, – підтвердив гід і почав читати: «Коли одружена в криницю погукає і крик її в криниці пролунає…».
– Що-що? – насупився Ігнась.
– «То вранці-рано її мужу життя учиниться ропуше», – прочитав пан Генрик.
– О ні! Це про нашого татуся! – занепокоїлася Гелена.
[1] Бейдж – елемент форми у вигляді значка чи картки з іменем та прізвищем, а інколи також місцем роботи, професією людини (наприклад, «Генрик Ковальський, екскурсовод»).
[2] Зброєносець – помічник лицаря; людина, яка супроводжує лицаря.