Ганюся тупнула ногою й сказала:
– Якщо Кирило гадає, що ми зараз перелякаємося, то він неабияк помиляється! Гайда гратися до річки.
І разом із Дороткою та Павлусем вони вирушили на галявину. Там росли квіти й буяла зелена травичка. По берегах річки квітли дерева та бузок, розвіваючи в повітрі солодкі аромати. Навколо було так гарно, що діти швидко забули про Кирила та привидів.
– Може, влаштуємо равликові перегони? – спало на думку Ганюсі.
Доротка та Павлусь охоче підтримали ідею. Вони заходилися шукати достатньо швидких равликів. За деякий час кожен уже мав свого «гонщика».
Поруч росла ліщина – її призначили перегоновою трасою.
Одна з гілок мала стати фінішем.
Діти всадовили равликів на стовбур невисоко від землі, щоб вони могли рухатися вгору до гілки ФІНІШ.
За сигналом Ганюсі, а саме гучним криком «СТАРТ!», равлики жваво рушили до маленьких зелених листочків, залишаючи по собі липкий блискучий слід.
Однак за кілька хвилин один із равликів помилився маршрутом і повернув назад. Другий повернув убік, а третій сховався в мушлю й заснув.
– Це точно не «Формула-1», – похитав головою Павлусь.
Ганюся та Доротка засміялися.
– На завтра я приготую для них супершвидкісні боліди[1]! – вирішив Павлусь. – Ось побачите, як вони тоді мчатимуть!
Звісно, Ганюсі хотілося б побачити равликів у перегонових автомобілях.
– З чого ти збираєшся їх робити? – запитала вона з цікавістю. – З горіхових шкаралупок? – і весело розсміялася.
– Щось вигадаю, – відповів її кузен з поважною міною.
Вечоріло, поволі спадали травневі сутінки. Тож дітям довелося йти додому вечеряти.
– Ходімо, бабуня, мабуть, чекає, – сказала Ганюся. – Завтра прийдемо подивитися, як у них справи, – і вказала на равликів.
Тепер усі троє дрімали у своїх мушлях. Мабуть, перегони виявилися їм не до снаги.
Вечеря минула гамірно й весело. А бабуня була в захваті від такої компанії та присутності улюблених онуків і правнуків.
[1] Болід – швидкісний перегоновий автомобіль.