Раптом Ганюся дещо згадала. Вона знала, що Кирило глузував із них, але з цікавості хотіла запитати.
– Бабуню, а чи ти знаєш такого собі пана Барила?
Від цих слів Павлусь і Доротка поперхнулися чаєм.
– Пан Барило? – замислилася бабуня. – Ох, люба, пам’ять уже трохи не така, як раніше… проте… так, здається, я про нього знаю… – бабуня потерла рукою чоло, а потім мовила: – Раніше пан Барило жив у цьому будинку, але дуже давно, ще до того, як ми з батьками сюди переїхали.
Діти затремтіли. Отже, Кирило не вигадав пана Барила?!
– Кажуть, той пан був не надто добрим чоловіком, це правда? – розпитувала далі Ганюся.
– Говорили, що він грубий нечема й не любить дітей. А може, це лише чутки, – махнула рукою бабуня.
– А ви звідки про це знаєте? – запитала тітка Агата.
– Дай-но вгадаю, – усміхнувся тато Ганюсі. – Напевно, Кирило вас чимось налякав?
– Він сказав, що привид пана Барила прийде до нас уночі, – пояснила перелякана Доротка.
Ох цей Кирило! – бабуня похитала сивою головою. – Він трохи гострий на язик, але хлопець хороший.
– Не вірте йому, – наказала вона своїм правнукам і запевнила їх: – У моєму будинку немає жодного привида!