Був вечір.
Зазвичай о цій порі батьки сидять на дивані та переглядають новини.
Але цього разу вони не сиділи перед телевізором, а просто виставили на стіл піраміду із коробок.
Домінік добре знав, що це означає. Передбачався вечір ігор. За мить мама й тато виймуть із коробок барвисті дошки, картки, кубики, фішки, жетони, фальшиві гроші. І будуть грати в настільні ігри! Дуже складні настільні ігри. Такі, в які вміють грати тільки дорослі.
«О ні… Я помру з нудьги!» – подумав Домінік. Він завжди почувався трохи ніяково, коли мама й тато грали краще за нього.
– Дінь-дон! – пролунав дзвінок у двері.
Оце, мабуть, тітка й дядько! Іноді вони приходять пограти з батьками. Часто приносять запашний яблучний пиріг. Але краще, коли беруть із собою своїх дочок – Клару й Марту.
Дівчатка – однолітки Домініка, їм по сім. Вони двійнята, хоча зовсім не схожі. А ще сестру сповнені шалених ідей.
Коли хлопець почув голоси сестер у передпокої, то хутко побіг до кімнати й сховався в шафі.
– Що ти виробляєш? – здивувався Богдан, старший брат Домініка.
– Не бачиш? Я ховаюся від дівчаток, – відповів Домінік. – Зачини двері й тс-с-с! Я хочу їх налякати! – наказав він братові.
Богдан лише закотив очі.
– Дитсадок… – зітхнув він.
Богдану виповнилося вже дванадцять років, і він почувався майже дорослим, тому й не збирався бавитися з дітьми.
Він сидів за комп’ютером і грав у кульки.
– Хлопаки, у вас гості! – із передпокою почувся татів голос, а за хвилину сестри ввірвалися до кімнати хлопчиків.
– А-У-У-У-У! – Домінік із криком вистрибнув із шафи.
– А-А-А-А-А! – заверещали дівчатка. Підстрибнули з переляку і – ГУП! – зіткнулися лобами одна з одною. – Ой! – скрикнули вони одночасно, потираючи забиті голови.
Усі троє розреготалися.
Богдан лишень голосно зітхнув, похитав головою й повернувся до гри в кульки.
– Богдасю! – у дверях несподівано з’явилася мама хлопчиків. – Синку! – вона зняла навушники з вух хлопчини. – Вигадай якесь цікаве заняття для дітей, га? Ми сьогодні граємо в нову складну гру… Хотіли б, щоб вони нам не заважали.
– Я теж хотів би, – буркнув невдоволено Богдан.