– Тож у що ми граємо? – Марта, Клара й Домінік оточили Богдана.
– Пограйте в слова чи щось таке, – буркнув хлопець. Ударив по клавіатурі комп’ютера і з тихим: «Так!» збив цілий ряд зелених кульок.
– Ми нещодавно грали в слова, – мовив Домінік. – Це нудно.
– Тоді я не знаю. Побігайте собі, – Богдан махнув рукою, ніби відганяв муху.
– Мама сказала тобі щось вигадати для нас! – не вгавав Домінік.
Богдан закотив очі.
– А ви не можете самотужки щось вигадати? – буркнув він.
– Можемо! Наприклад, пограти з тобою в кульки! – рішуче відповіла Клара.
Богдан зі злістю стукнув по клавіатурі та призупинив гру.
– Гаразд! Нічого не чіпайте! – попередив він і вийшов із кімнати.
Домінік, недовго думаючи, запустив гру знову. Він збив кілька рядів жовтих кульок.
– Гей, я теж хочу пограти! – вимагала Марта.
– І я! – заволала Клара.
Ледь не спалахнула сварка. На щастя, Богдан повернувся до кімнати.
– Ми нічого не зламали! – Домінік дивився на брата невинними[1] очима.
Богдан нічого не відповів і лише таємничо посміхнувся. Він тримав у руках баночку із золотою кришкою.
– Що там у тебе? – поцікавився Домінік.
– Це гра, – пояснив Богдан.
– Гра? Банка з папірцями всередині? – засумнівався Домінік.
– О, брате… – підняв угору пальця Богдан. – Це БА-А-АНКА СТРАХУ-У-У! – заревів він.
Діти аж попідстрибували.
– Магічна банка-а-а! – тягнув Богдан. – Магічна за умови, що місяць уповні. А сьогодні він саме такий. А-у-у-у-у! – завив він вовком.
Сестри підбігли до вікна.
– Маєш рацію: місяць такий великий, як повітряна куля! – визнала Марта, зробивши рукою повний оберт.
– Ну гаразд. Розповідай, як грати, – Кларі урвався терпець.
– Усе видається простим… – відповів Богдан, – але зовнішність оманлива[2]. Ха-ха-ха! – засміявся він зловісно. Хлопчина поводився дуже дивно й говорив грубим голосом, як злочинці в мультфільмах. – Кожен із вас постане перед таємничим викликом! Ва-а-а-ха-ха-ха! – заревів він.
Діти не могли відірвати від нього очей.
– Я зараз відкрию банку, і ви випробуєте свою фортуну[3]!
Клара й Марта заціпеніли. А от Домінік підозріло приглядався до брата.
– Засунь руку в банку! – підганяв його Богдан. – І витягни паперову кульку із магічним завданням!
Домінік занурив руку в баночку, дістав зібганий папірець й одразу захотів перевірити, що всередині.
– СТІЙ! – зупинив його брат. – Ще дівчатка!
Він простягнув банку сестрам.
Клара й Марта захихотіли. Витягли по одній паперовій кульці.
– Час починати чаклунство! – знову промовив Богдан голосом лиходія. – Але щоб магія подіяла, не можна розкривати правила гри. Нікому! Особливо невтаємниченим людям, тобто батькам, – пояснив він. – До наступного раунду вийде лише той, хто виконає завдання, – оголосив Богдан. – СТАРТ! – вигукнув він.
Дітлахи з радісним вереском вибігли з кімнати. Задоволений Богдан зручно вмостився в кріслі перед комп’ютером.
«Малих позбувся, можна й пограти!» – подумав він, усміхаючись сам до себе. Він надягнув навушники й повернувся до перерваної гри в кульки.
[1] Дивитися невинними очима – вдавати сором’язливість і непричетність до того, що сталося.
[2] Оманлива зовнішність – усе не так, як насправді; не так, як здається.
[3] Фортуна – доля, вдача; те, що неминуче.