– Це страшенна дурість, – торочив Домінік, пробираючись із дівчатами на кухню.
Він знову глянув у свою записку.
Лиш повня з-за хмари – збуваються чари, У чані похмура клекоче мікстура!
Ось завдання:
Змішайте борошно, воду й зелений барвник. Так утвориться магічний слиз!
– Гаразд, а де у вас борошно? – роззирнулася Марта.
– Мені здається, у цій шафці, – відповів Домінік.
Клара прочинила дверцята.
– У яблучко! – сказала вона, дістаючи із шафи пакунок борошна.
– Ще фарбу, – нагадала Марта.
– Ліворуч. Де кисіль. – Домінік потягнувся до шафи й дістав пакетик із написом «Харчовий барвник».
– Іще миску, – Марта підвелася навшпиньки й потяглася до шафи за металевою посудиною.
– Ідеально, – похвалив хлопець. Тоді висипав у миску майже весь пакет борошна, додав трохи води з-під крана й перемішав усе великою дерев’яною ложкою.
– Занадто густе, – видав він і знову поставив миску під кран.
Сестри уважно спостерігали за ним.
– Надто рідке, – повідомив Домінік і додав ще трохи борошна.
Нарешті додав кілька ложок харчового барвника. Маса одразу набула яскравого зеленого кольору.
– Далебі[1]! – зітхнула Клара. – На вигляд справді огидно. Як велика зелена шмаркля!
Домінік невпевнено торкнув масу пальцем.
– Дивно, – відзначив він. Тоді набрав трохи суміші в ложку й лизнув. Борошняна шмаркля була огидною на смак!
– Ти щось відчуваєш? – з надією запитала Марта.
– Мені хіба що погано… – відповів Домінік.
– Я маю на увазі чаклунство! Ти відчуваєш якийсь прилив сил?
– Ні, – відповів скривлений хлопчик.
– Тоді тобі треба з’їсти більше, – вирішила Клара й запхала повну ложку слизу Домініку до рота.
Обличчя хлопчини позеленіло.
– І як? – в один голос запитали дівчатка.
Домінік голосно ковтнув. Його обличчя побагряніло.
– Мабуть… воно не їстівне, – важко видихнув він.
– Тоді подивимося, як воно впорається із прониканням крізь стіни, – вирішила Марта.
Вона зачерпнула слизу дерев’яною ложкою, замахнулась і… вистрілила.
Зелена маса прилипла до стіни. Невдовзі повільно сковзнула, утворюючи слизьку зелену пляму.
– Не проникає, – дала професійну оцінку Марта.
– О ні… – простогнав Домінік. – Мама розлютиться…
– Не журися, відчиститься, – заспокоїла Марта.
– Гаразд. Останній шанс, – оголосила Клара. – Спробуймо його трохи приготувати… – Вона засунула миску зі слизом у мікрохвильовку й виставила максимальну потужність.
– Др-р-р! – загарчав апарат, а за мить – фі-у-у, фі-у-у! – з миски почали вистрілювати різнокольорові іскри! Спалахували, як феєрверки в новорічну ніч!
– Спрацювало! – ствердно вирішила Клара. – Ти переходиш до наступного раунду!
– Вимкни! Швидше, поки нас не почули батьки! – Домінік у паніці відчинив дверцята мікрохвильовки.
Із розігрітої миски витікав булькочучи зелений слиз.
– О ні… Батьки певно розсердяться! – заскиглив хлопчина.
[1] Далебі – дійсно, щиро кажучи, справді.