Колись давно в одній далекій країні жив собі багатий удівець із єдиною дочкою, Ольгою. Жили вони удвох і були щасливі. Всього в них було вдосталь: стіл завжди ломився від їжі, а будинок повнився сміхом.
Улітку Ольга гралася з батьком у квача й хованки в садку. Бувало, вони просто лежали на траві та мрійливо спостерігали, як по небу повільно повзуть хмари. Взимку, коли на вулиці вирував ураган або весь світ укривався сніговою ковдрою, вони разом сиділи біля каміна й розповідали одне одному казки про хоробрих лицарів і мудрих принцес.
Який же це був щасливий час!
Коли Ольга була зовсім маленькою, її мама несподівано захворіла й померла. Незадовго до смерті вона подарувала Ользі дерев’яну ляльку-мотрійку: яскраво розмальовану, з очима, зображеними настільки майстерно, що здавалося, ніби лялька справді дивиться, наче жива людина. Її рум’яні щічки вкривали веснянки так само, як в Ольги.
– Завжди піклуйся про ляльку і тримай її біля себе, – наказала Ользі мама. – Вона захистить тебе, коли мене вже не буде поруч.
Від того моменту Ольга завжди носила ляльку із собою, заховавши її глибоко в кишені свого фартуха.