Баба-Яга клацнула пальцями, й до неї підлетів котел. Вона залізла всередину й дужо вдарила по ньому веслом:
– Уперед! Я зголодніла!
Баба-Яга щосили гребла веслом, щоб котел летів якомога швидше. Дуже хутко вона наздогнала Ольгу. Коли відьма підлетіла зовсім близько, то спробувала схопити дівчинку.
– Мерщій! – гукнула лялька. – Кинь позаду себе рушник!
Ольга кинула рушник через плече.
Він миттю перетворився на глибоку та широку річку.
Баба-Яга заголосила не своїм голосом – вона до смерті боялася води!
Розгнівана відьма полетіла додому за своєю єдиною коровою. Бідна тварина тижнями не бачила ні води, ні їжі.
– Пий! Пий! – кричала відьма корові.
І корова, щаслива від того, що нарешті зможе вдосталь напитися, випила всю річку до останньої краплі.
Баба-Яга знову застрибнула до свого котла й полетіла наздоганяти.
Тим часом Ольга втекла вже далеко і сподівалася, що назавжди позбулася відьми. Вона вжахнулася, коли помітила вдалині темну тінь, яка швидко наближалася. І тут дівчинка згадала про гребінець! Ось що могло зупинити відьму!
Махнувши рукою, вона кинула гребінець у напрямку котла.
Ледь торкнувшись землі, гребінець почав рости. Його зубці ставали дедалі більшими й більшими, доки не перетворились на велетенські дерева! За кілька секунд Ольгу й Бабу-Ягу розділяв густий темний ліс.
Відьма спробувала пролетіти крізь ліс. Але котел виявився занадто великим і неповоротким, і відьма заплуталася в гіллі.
– Ольгоооооо! – Моя люба небого, повернися! – кликала Баба-Яга. – Твоя мачуха дуже розгнівається, якщо ти прийдеш додому без голки й нитки!
Ольга не звертала уваги на її крики й не озиралася. Вона поспішала через ліс, стежкою, швидше і швидше. Там чекав на неї батько. Стомлена, але щаслива, Ольга кинулася в його обійми.
