Сучасні батьки припускаються багатьох помилок, так само, як колись їхні батьки. Однак цей факт не повинен жахати. Без помилок не може бути й мови про розвиток, адже якби не існувало проблем – не було б і їхнього вирішення. Розвиток можливий лише завдяки контрастам, які передбачають виникнення помилок. Немає нічого небезпечнішого для дітей, ніж ідеальні батьки. Батьки припускаються великої помилки, безконечно переживаючи, що зроблять щось не так. За таких умов свій страх вони переносять на дитину.
Дитина ліпше сприймає впевнену в собі матір, яка відкрито зізнається у своїх помилках, аніж коли вона постійно вагається між «так» і «ні».
Як дитина повинна навчитися давати собі раду з власними помилками, якщо батьки не даватимуть їй такого прикладу? Отже, батьки повинні припускатися помилок, щоб потім зізнаватися в цьому й пробувати виправити їх. Це дає дітям змогу свідомо спостерігати за всім цим процесом.
Нерішучість батьків є для дітей джерелом страждання та позбавляє їх почуття безпеки. Дитина легше терпітиме будь-яку, навіть не найліпшу, впевненість, ніж вічну невпевненість по-дитячому полохливої матері. Уявіть собі тепер дітей в обіймах матерів з Ефіопії. Попри голод, діти повністю довіряють їм.
Батьки припускаються найбільшої помилки, коли насильно стараються бути ідеальними, а потім, дорікаючи собі – зі шкодою для себе – за промахи у вихованні дітей, втрачають внутрішній спокій. Доглядаючи поодинокі дерева, вони не можуть тішитися лісом.