От, браття, перед нами останній розділ цієї книги! Зізнаюся, я вже трохи втомився її писати, а ви, думаю, свого часу, до цього моменту втомитеся її читати. Тому, давайте розділимо радість один одного і озвучимо десяту заповідь для чоловіків:
“Будь твердою опорою її життя!”
У попередньому розділі я наводив слова однієї сестри, яка сказала, що заповідь: “Постарайся зробити життя її красивим”, – треба поставити першою і єдиною. Сперечатися з цим важко – заповідь дійсно шикарна. Але якби особисто мені запропонували відшукати серед усіх інших заповідей одну і дати її як осереддя усього того, що я хотів би сказати чоловікам, то це, безперечно, була б саме ця:
“Будь твердою опорою її життя!”
Якось мій батько, великий любитель співу, у розмові зі мною помітив, що багато російських і українських народних пісень починаються із слів: “Оо-й..!” “Напевно не від хорошого життя”, – зробив тоді висновок батько. Я згадую зараз цю розмову і думаю про те, що велика частина цих пісень, ймовірно, каже нам або про нерозділене кохання, або про безпросвітні проблеми в тому, що на початку самої пісні було названо любов’ю. А вже з цих, “проблемних” пісень, думаю, переважна більшість каже нам про важку жіночу долю, яка особливо в ту, далеку від нас епоху, була дійсно драматичною. Погодьтеся, або вона дівчина-сирота, а сироті і виплакатися нікому; чи вона безприданниця, а до безприданниць і ставлення відповідне. Чи чоловік любив, та розлюбив; чи безпричинно суворим став, так що справа до віжок доходить; чи свекруха вічно лається, ніяк їй не догодиш. Загалом, список бід досить великий. І все це на одні і ті ж крихкі плечі. Не дивно після цього, що пісні на “Оо-й…” починаються. Хоч у пісні жінці душу відвести!
Власне, я це до чого? До того, що, виходячи заміж, жінка в шлюбі дійсно піддає себе ризику виявитися наодинці з жорстокою реальністю життя без всякої підтримки того, кого назвуть її чоловіком. Ніби як “замужем”, а насправді…
Про перший тип чоловіків мільйони жінок, услід за Любавою з відомого мультфільму про Альошу Поповича, можуть сказати своїм чоловікам наступне: “Просто ти, Альошо, не готовий до серйозних стосунків!” Хотілося сказати, що найчастіше, подібне трапляється все-таки у “світі”. Що це не християнська проблема. Проте, звідки ж більшість з нас прийшло-то в християнство, як не з того ж “світу”. Віруючі люди, особливо ті, які народилися в християнських сім’ях, все ж мають більше шансів на розуміння всієї серйозності і відповідальності шлюбу. Світ же абсолютно не готує молодь до серйозних стосунків, показуючи в засобах масової інформації як це здорово жити для себе, періодично просто користуючись чиїмись послугами без всяких, зрозуміло, зобов’язань. На цьому виросло вже не одне покоління. І це стосується, до речі, обох статей. Але жінки, варто визнати, споконвічно серйозніше сприймають шлюб, а от у чоловіків з цим частенько проблеми. У Повторенні Закону 24:1 сказане: “Якщо хто візьме дружину і стане її чоловіком, і вона не знайде благовоління в очах його…”
Отже, узяти дружину – це стати її чоловіком, а це, у свою чергу, означає, що вона повинна знайти благовоління у твоїх очах. Деякі взяли дружину, а чоловіком її так і не стали. Навіщо тоді, питається, брав? От і бачимо ми на вулицях наших міст молоді пари, де на лицях чоловіків написано щось про “нести важко і кинути шкода”. У таких чоловіків проблеми з усвідомленням себе одруженим чоловіком. У даному випадку реальним змінам піддався лише його паспорт. На нього не можна спертися хоч би через те, що його ніколи не буває вдома. Адже в нього своє життя…
Я хотів би по натхненню звернутися до тебе, брате, якщо ти щойно виявив себе у вищезгаданій категорії чоловіків. Шлюб тільки тоді має шанс на виживання, якщо в парі хоч би один з партнерів продовжує любити. Другий частіше всього просто відгукується на цю любов. Видно, твоя дружина любить тебе і засмучується, якщо не бачить того ж у тобі. Послухай, приєднайся до її любові! Поверни їй себе! Адже щось же колись привернуло тебе в ній! Навіть якщо сталося гірше, і ти з жахом думаєш, що припустився помилки, одружившись на ній – прийми її! Відкинути її, коли вона вже стала твоєю дружиною, а можливо і матір’ю твоїх дітей – це зло ще більше, ніж свого часу узяти її без любові! Візьми відповідальність за свою поведінку і наважся любити її! В її серце Бог вклав право любити тебе – відповідай же, нарешті, на її почуття…
Другий тип, який жінки ненавидять, напевно, найбільше – це “стурбовані…” Про тверду опору з їх боку і мови бути не може. Яка там опора, коли все спільне життя дружина знаходиться в постійній напрузі і тільки тим і зайнята, що дивиться туди, куди дивиться чоловік. А дивиться він на всіх підряд і все підряд (особливо після опівночі). Він може не пити, не палити і таке інше. Але дорвися він до телевізора, або Інтернету, і тоді присутність дружини надовго не доречна. А тим часом, подібні чоловічі “розваги” глибоко ранять жінку, і викликають у ній принизливе відчуття неповноцінності: “Пра-а-авильно, якщо він на інших дивиться, означає я його вже не цікавлю!” Постійна підозра самої себе в подібній жіночій неспроможності здатне зруйнувати будь-яку жіночу душу, навіть найвідданішу і терплячу. Усе своє життя жінка вимушена доводити чоловікові, а здебільшого самій собі, що вона, ще чогось варта. Ви скажете мені: “Так це ж, брате Михайле, у “світі” таке”. Ах, друзі..! Я чотирнадцять років пастор.
Третій тип, здатний вивести з рівноваги будь-яку жінку, – це “ледарі-хроніки” (ледь не сказав “ледарі відморожені” …але не сказав). Так от. Якось спробував я в трьох словах “схопити”, що руйнує шлюб з боку жінки. Знайшов три: непокора, недбайливість і неохайність. Потім кинув свій погляд на чоловіків і спробував зробити те саме. Знайшов три “магічних” слова: безпринципність, байдужість і неробство.
Дружин, у чиїх чоловіках, з якоїсь фатальної випадковості, зійшлися всі ці три вищезгадані “чесноти”, сміливо можна називати вдовами, і платити їм соціальну допомогу з втрати годувальника. Бо хоч є чоловік, хоч його немає – нічого принципово не міняється. “Хазяїн” вічно хворий, у нього знову стрельнуло в поперек. Звичайно, диван старий, прогнутий. А тут ще дружина зі своїми дурощами на кшталт “кран полагодь” лізе. Тут і так жодних сил немає, а вона все “пилить і пилить”. От так одружися – допомоги ніякої, а все на тобі…
Четвертий тип чоловіків, на який їх дружини дивляться з напівгидливістю і з напівжалістю, – це “хворі душею“.
По-іншому їх можна назвати “доморослі філософи”. Жінки ніяк не можуть визначити – це в них по-справжньому, або це вони просто вигадують, щоб користуватися всіма пільгами сімейного життя, але ні за що не нести відповідальності. Відмінність “цих” від “ледарів” полягає в тому, що на роботу вони таки ходять. Але це, напевно, і все. Повертаючись додому вони зазвичай зайняті тим, що нічим не зайняті. Зрозуміло, що від такого “навантаження” у голову лізуть всякі погані думки стосовно того, якби розслабитися. Але оскільки в “розслабитися” є небезпечний “супротивник” в особі дружини, то ще за борщем дружина може прослухати безкоштовну лекцію про всесвітню кризу і як це давить на витончені душі. У деталях і подробицях дружині буде докладено про болі в грудях, і що там болить ніщо інше, як його, тобто чоловікова, душа. На делікатне зауваження дружини, що таку розмову вона чула вчора, і вчора це закінчилося пивом, вона почує слова, від яких їй тут же стане огидно соромно: “Ти зробила мені боляче…” Біль негайно “лікується” певними грошовими знаками, після чого душу трішки попускає, але тепер розв’язується язик, і чоловікові стають украй потрібні вільні вуха, щоб вилити в них повноту щойно виявлених істин. А дружині так треба було висловитися самій! Ну що ж, тут слід терпіти – поруч хвора душа! Хотіла спертися – гаразд, хоч би не доламати…
Останній, п’ятий (у цій книзі, зрозуміло) чоловічий психотип, від якого жіноча нервова система постійно знаходиться в стані “під напруженням” – це “істерички“. Навколо цих усе має крутитися як навколо сонця. Не дай Бог що не так, вони тут же влаштовують вв-в-величезніший скандал, причому наприкінці ніхто не може згадати з чого усе власне почалося. Але дістанеться всім, хто мав необережність прийти на пам’ять. Після істерики, відповідно, нервова система дає спад і “істеричка” відпочиває. Але дружина нехай не спокушається видимим затишшям: у “істерички” просто закінчилися сили. “Вона” відпочине, і тоді ви знову можете показуватися “їй” на очі з черговим своїм промахом і потім насолоджуватися наступним актом опери: “Буря в склянці води”.
Добре, тепер одне питання і підводитимемо підсумки. За кого ж тоді виходити заміж? Навколо кого жінці можна “обвитися”, на кого спертися? Як же ми позначимо цього претендента на руку і серце жінки, яка так шукає любові? А от як: “мужик” (на противагу тюремному жаргону)!
Дивно, але так справжніх чоловіків називають самі жінки. Коли в них щось починає бродити в серці, вони не кажуть: “Ех, чоловіка б мені…” – вони кажуть: “Ех, мужика б мені..!”
Друзі, я не знаю іншого імені окрім імені Урії Хеттеянина, в якому, на мій погляд, утілилися найкращі риси справжнього чоловіка. Узяв Вирсавію в дружини з найсерйознішими намірами, і проніс свої зобов’язання перед нею через усе своє життя. При нагоді мати ще дружин, зберіг у своєму серці її одну. Для Вирсавії, зрозуміло, подібна вірність і постійність були її гордістю як жінки та її емоційно-психологічним здоров’ям. Мав Урія і справу життя, і досягнув у ньому значного успіху. Це давало йому можливість опікуватися своєю коханою. Він ніколи не жив у світі вульгарних ілюзій. Був спокійним і урівноваженим. Для Вирсавії він дійсно був твердою опорою життя, поки воля більш могутнього чоловіка не вторглася в долю цієї прекрасної пари. Лист про свою власну смерть він відніс усе також упокорено і без докорів коханої. Я завжди ледве утримуюся від сліз, коли бачу Вирсавію, яка оплакує свого улюбленого героя. Я не знаю іншої сім’ї, описаної в Біблії, яка б викликала в мені стільки пошани і співчуття, як ця сім’я.
І останнє по цій темі. Чоловіки, нікому не дозволяйте ображати свою дружину. Як би ні дивно це зараз не прозвучало, але особливо своїм дітям. У діток є така “мода” грубити мамі у відсутності на горизонті тата. Але нехай дітки знають – зухвалість перед мамою буде вами самим ретельним чином досліджена і неодмінно покарана.
Я також з великою повагою згадую колись прочитану десь історію про одного чоловіка, який був значно нижчий за свою дружину, але завжди стояв на варті її честі. Одного дня, захищаючи її гідність, він вступив у сутичку з чоловіком, що значно перевищував його і в зрості і у вазі. Він безстрашно кинувся на кривдника своєї дружини, і в нерівному поєдинку був убитий. Хтось з жінок, може, скаже: “Ну, і навіщо мені така честь, якщо після цього я залишуся вдовою?” Аа-а! А ви краще хочете бути дружиною боягуза? Я думаю, смерть заради честі – це щось інше, ніж як чоловік помер від п’яного чаду. Це вдівство з почестю. Це добра пам’ять і опора в добрій славі. Хоча, заради справедливості, треба сказати: бережи нас Господи від усього цього. Хто знає, як і хто з нас відреагує в цих обставинах, і чим усе закінчиться, якщо Бог попустить. Але вже якщо прийшли лихі часи, чоловіки, справа нашої честі – відстояти їх честь! І нехай допоможе нам у цьому Господь!
КІНЕЦЬ