ДИТЯЧІ СТРАХИ ПОТРІБНО ШАНУВАТИ
– А якщо дитина не дивлячись на жодні хитрощі все одно побоюється темряви? – запитаєте ви. – Що ж їй, до старості світло в кімнаті залишати?
Але скажіть, ви багато бачили дорослих людей, які сплять тільки при ввімкненому світлі? Це все одно що боятися: раптом дитина до старості смоктатиме соску чи не навчиться ходити на горщик?
Мій молодший син, наприклад, з дуже раннього віку, приблизно з року, не злюбив темряву. Не злюбив настільки, що навідріз відмовлявся гуляти вечорами. Ледве за вікном починало сутеніти, його жодними силами не можна було витягнути на вулицю. Він пхикав, упирався, а якщо ми наполягали, починав ридати. Втім, ми і не наполягали, а постаралися перебудувати свій графік так, щоб якомога менше виводити дитину увечері на вулицю. Звичайно, це створювало певні складнощі, адже восени і зимою в середніх широтах темніє рано. Але ми визнали, що психологічний комфорт дитини важливіший, і виявилися правими. Поступово страх темряви зійшов нанівець. А якби ми вирішили “не поступатися принципами” і волочили б малюка вечорами “дихати свіжим повітрям”, у нього цілком могло б початися заїкання або енурез. Що, зрештою, обернулося б для нас ще більшими труднощами. Треба щадити почуття інших людей. Навіть якщо людина ще дитина. Звичайно, це не означає, що слід потурати будь-яким дитячим слабостям, але погодьтеся, слабкість від слабкості істотно відрізняються. Одно справа, коли дитина капризує чи проявляє зловмисність. Тут, природно, потурати їй не варто. Але буває, що вона просто НЕ МОЖЕ ІЗ СОБОЮ ВПОРАТИСЯ. І рада би, та не може. Страх темряви – це якраз такий випадок. Він заволодіває дитячою душею, і боротися з ним примусовими заходами означає плодити ще більші страхи і озлобленість. Це все одно як вимагати від короткозорої людини, щоб вона добре бачила без окулярів, і принижувати її за невдачі.
Один з найважливіших виховних (та і взагалі життєвих) принципів полягає в умінні уявити себе на місці іншої людини і зрозуміти, які почуття викликають у неї наші вчинки. Здавалося б, усе максимально ясно і просто. А ні! Багато людей не в змозі зробити таке уявне перенесення, поки не відчують щось на власному досвіді.
Уявіть собі, що ви теж чогось сильно боїтеся. Наприклад, відчуваєте страх за життя родичів або за своє власне. А оточення не заспокоюватиме вас, а буде дратуватися чи кепкувати. Як ви сприймете подібне ставлення? Напевно, навряд чи приймете його за любов. І вже, звичайно, не захочете більше ділитися своїми переживаннями. А може, навіть постараєтеся поменше спілкуватися з такими людьми.
Ви скажете: “Одна справа страх темряви, а інша – страх за чиєсь життя. Як можна порівнювати серйозні речі з якимись дурницями?” Але, по-перше, життя дитини якраз і складається з цих “дурниць”, з дрібниць. І ці дрібниці для неї важливі анітрохи не менше, ніж для нас – наші серйозні, дорослі проблеми (які їй частенько теж здаються дурницями). А по-друге, за страхом темряви теж, по суті, ховається страх смерті. Це взагалі основа всіх страхів, тільки дитина, природно, не в змозі усвідомити психологічну підоснову своїх почуттів. Далеко не всі дорослі можуть самостійно впоратися з подібним завданням. Хоча якщо страх темряви в дитини стійкий, постаратися це зрозуміти абсолютно необхідно. Ну і, звичайно, зрозумівши, у чому причина, потрібно прагнути до її усунення.
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ В ДІТЕЙ СТРАХУ ТЕМРЯВИ
Придивіться до себе, до своєї поведінки, проаналізуйте сімейну ситуацію.
Цілком вірогідно, що дитячий страх темряви насправді і не страх зовсім, а ширма, за якою ховаються абсолютно інші почуття.
Наприклад, ревнощі. Як у шестирічної Маші, яку страх темряви охопив незабаром після народження молодшого братика. Природно, дівчинка не лицемірила, не прикидалася. Вона щиро боялася, але психологічний аналіз її поведінки показав, що Маша підсвідомо намагалася привернути до себе мамину увагу, що була поглинена немовлям. Мало того, що малюк вимагав уваги з ранку до вечора, так він ще і дуже погано засинав. Тому мамі доводилося довго його укладати. А раніше, до народження брата, вечори були присвячені тільки Маші, так що в її душі зріло цілком зрозуміле почуття протесту. І дозрівши, виплеснулося, але не в явній, а в завуальованій формі. Коли ж мама стала приділяти дівчинці більше уваги і завела звичай читати їй вечорами казки в кімнаті, де засинав маленький, Машин страх темряви зник так само несподівано, як і з’явився.
Дуже часто страх темряви виникає в чотирьох-п’ятирічному віці в дітей, що відчувають відкидання, роздратування дорослих. Особливо якщо цей дорослий – їх власна улюблена мама.
Страхи нерідко з’являються і в результаті якогось потрясіння, глибоких переживань, психологічної травми. Наприклад, якщо дошкільник провів певний час у лікарні. Або навіть у сприятливіших умовах: напр., у бабусі з дідусем, але без батьків, до яких він дуже прив’язаний.
В інших випадках “темнобоязнь” теж може виявитися прихованим протестом. Але не проти неуваги, а навпаки, проти зайвої опіки з боку дорослих. Адже іноді вони кроку дитині самостійно ступити не дають! Зовні вона з цим змиряється. Такі діти взагалі бувають поступливими, не конфліктними. Але коли мова заходить про темряву, проявляють неймовірну завзятість. Хоч ріж їх – не зайдуть у темну кімнату! І тут доводиться змиритися батькам. Тим більше що і виглядає це цілком вибачно. Ну, не може людина себе здолати! Що поробиш? Але якщо дати такій дитині вільно зітхнути, якщо надати їй більше самостійності, страх темряви “сам собою” зникне. Без всяких ігор і звернення до фахівців.
Звичайно, нелегко зрозуміти, “хто причаївся в темряві”. (особливо якщо там таяться наші власні прорахунки і недоліки). Але інакше нічого не доб’єшся, а безцільно блукатимеш в пітьмі і постійно натикатимешся на гострі кути в стосунках з дітьми.
І на закінчення декілька конкретних порад батькам:
– Не чекаючи, поки в дитини розвинуться страхи, залишайте в її кімнаті засвічений нічник або торшер.
– Не гасіть світло в коридорі: буває, що діти вночі хочуть у туалет, але бояться вийти, оскільки в коридорі темно.
– Дитяча кімната не повинна знаходитися далеко від кімнати батьків, а дитині-дошкільникові, що боїться темряви, і зовсім необов’язково спати в окремій кімнаті. Все одно в більшості випадків такі діти приходять до батьків серед ночі. Якщо ж дорослі наполегливо посилають малюка назад, це лише посилить його страх і почуття самотності. В результаті дитина може стати настирною, вередливою, агресивною.
– Якщо якісь предмети лякають дитину в темряві своїми контурами, приберіть їх в інше місце. Умовляння не боятися, як правило, не діють.
– Вдень намагайтеся обігравати предмети, які вночі викликають у дитини страх. Наприклад, нехай вбереться в халат, що здався їй привидом, і пограє в лікаря або в ще когось. Чи нехай зображуватиме в ляльках людину, яка засинає і їй у темряві здається щось страшне (у сценці, природно, має бути задіяний той самий “страшний” предмет). Нехай пофантазує на тему своїх страхів, розповість і намалює, що саме їй привиділося. А потім покаже, як людина поборола свій страх, включила світло і з’ясувала, що страшне чудисько, що лякало її з темряви, це всього лише горщик з кактусом або знову-таки нещасний мамин халат, що висів на стільці.
– Затівайте ігри в затінених куточках, під столом, у будиночку, спорудженому з декількох крісел, накритих згори ковдрою, в кімнаті із заштореними вікнами і т. п.
– У вихідні і у свята, коли вся сім’я збирається на вечірнє застілля, вимикайте світло і вечеряйте при свічках. Дитині це повинно сподобається, бо виглядає незвично і урочисто. Захоплена приємними враженнями, вона таким чином непомітно звикатиме до напівтемряви.
Автор: Тетяна Шішова