«Діти – це гості, що шукають дорогу», – твердить пакистанське прислів’я. Ми, батьки, не можемо вказати тобі дорогу, але готові супроводжувати тебе, щоб ти впевнено долав її. Доти, доки будеш із нами, хочемо піклуватися про тебе й скріплювати твої сили, щоб ти й далі йшов обраним шляхом із радістю в серці. Хочемо додавати тобі відваги, щоб ти не піддався труднощам, коли зіткнешся з ними.
Щоб подолати цю нелегку дорогу, діти потребують доброї підготовки, а саме:
- чітких правил, щоб могти відрізняти добро від зла;
- тонкого відчуття того, що з отриманого спадку вартісне й що зможуть зберегти;
- вільного творчого мислення, щоб уміти створювати нові форми й опановувати новий життєвий простір;
- логіки серця, щоб ліпше, ніж комп’ютер, вирішувати, що добре для людини;
- сильної волі й витривалості, а також уміння переживати кризи й нестатки, не впадаючи в розпач;
- позитивного підходу до життя;
- поваги до створіння, що іноді також означає згоду добровільно обмежити власну свободу;
- готовності відкрито виявляти почуття, зносити конфлікти з іншими особами, уміння прощати, а також солідарність з іншими людьми;
- здатності любити, тобто вміння обдаровувати іншу людину таким почуттям, яке притаманне їм.
Найважливішими є перші три роки життя дитини, адже саме тоді формуються ті підвалини її особистості, які стануть основою для всього її майбутнього. З огляду на це в той час дитину слід особливо оберігати, дбаючи, щоб вона почувалася цілком безпечно.
Розвиток особистості відбувається відповідно до чітко визначених психосоціяльних етапів, які розвиваються послідовно. Подібно, як квітка виростає не з квітки, а з насіння, так і розвиток самостійного, вільного «Я» починається не з повної самостійності й свободи, а зі стану безпорадності й залежності. Задоволення потреби тісного зв’язку з батьками й безпеки обумовлює подальше свідоме дорослішання та реалізацію народжених унаслідок цього розвитку потреб волі, а також прагнення до власних цілей і незалежності.
У наш час дуже небезпечно обтяжувати дитину надмірними вимогами, які ставлять їй тому, що трактують її як окрему, вже повністю сформовану особистість. І саме ця схильність бачити в дитині маленького дорослого призводить до того, що позбавляємо її притаманних їй рис.