У всіх людей у тій чи іншій мірі розвинуте почуття справедливості, особливо воно розвинуте в дітей. Тому в них часто виникає запитання: «Чому татові (мамі) можна, а мені ні?» І на це запитання не завжди діятиме відповідь: «Бо ти ще маленький (маленька)». Адже батьки (принаймні більшість з них) не хочуть, щоб їхні діти палили, вживали алкоголь чи ще щось чинили гірше, але попри це часто роблять саме те, що забороняють, показуючи тим самим приклад для наслідування.
А те, що діти копіюють дорослих, переймають від них поведінку, щоб у подальшому відтворити у власному житті, це, напевно, усім добре відомий факт, і на відміну від дорослих, діти не розуміють, що добре і що погано: вони просто за ними все повторюють.
Добре чи погане: якщо погане, тоді навіщо вони це роблять? А якщо роблять, значить це добре – дитяча психіка працює більш прямолінійно, ніж у дорослих, у яких знаходяться тисячі причин, щоб робити одне і не робити другого, і які завжди знайдуть усьому пояснення. Втім, ці пояснення часто вдовольняють дорослих, але зовсім не задовольняють дитячі претензії, залишаючи в дитячій підсвідомості претензії щодо такої батьківської поведінки. Це все дає свої взнаки з часом, коли діти в точності почнуть відтворювати погані звички, схильності батьків попри всі батьківські застороги, що це погано і так не можна робити. – «Якщо б це справді було погано, батьки так би не чинили, а забороняють, бо мене не люблять» – стандартний хід думок дитини, яка тім самим дала собі дозвіл на відтворення поведінки батьків у майбутньому.
Батькам же залишається лише розводити руками і заспокоювати себе, що «ми цьому їх не вчили» (але приклад показали), ніби від цього комусь стане легше.
Але звичайно, що негативний приклад можуть являти не тільки батьки, але й інші доросли та чужі діти – про це ми поговоримо іншим разом.
Редакція сайту