У продовження попередньої розмови.
Як би не хотілося батькам, але їхні діти перебувають у світі, де постійно стикаються з негативним прикладом оточення, як з боку дорослих, так і з боку дітей. І з негативними наслідками наслідування подібних прикладів батькам час від часу доводиться боротися. Але тут може виникнути доволі цікава ситуація (недаремно дітей називають квітами життя, бо бувають такі «квіточки», що додають «шарму» не тільки батькам, але й оточенню), а все через те, що діти рано чи пізно виходять з того віку, коли перестають беззаперечно вірити батькам, а на батьківські докори та напоумлення, що так робити не можна, можуть спитати у відповідь: «А чому не можна?»
У такій ситуацій дуже доречним може стати батьківський приклад, бо він додасть батьківським словам більшої ваги, які безапеляційно зможуть стверджувати, що так робити не можна. Але якщо бажаного прикладу немає, що тоді робити? Наявні приклади батьківської поведінки та інших дорослих (або/та дітей) проти слів «так робити не можна», явно свідчать не на користь слів. Так вже склалося в цьому світі, що конкретні справи та вчинки мають значно більше ваги, ніж самі правильні слова.
І не треба відмахуватися і скидати відповідальність за виховання дітей на весь світ, за принципом «усі так роблять». Може й роблять, але точно не всі, і, крім того, при чому тут увесь світ, коли розмова йде про ВАШИХ дітей, і «пожинати» наслідки такого ставлення до їх виховання прийдеться передусім саме батькам. І не треба скаржитися на масовий прояв негативного прикладу, бо для дітей, принаймні для певного віку, останнім і самим беззаперечним авторитетом є самі батьки, їхнє слово та їхній приклад мають для дітей найбільшу вагу. До речі, саме від батьків залежить, скільки часу триватиме цей авторитет, бо при достатній мудрості він може піти разом з ними у вічність, коли навіть після смерті батьків, їхні слова, вчинки, поради залишатимуться для дітей дороговказом у житті. Як мовиться, все у ваших руках, і не треба перекладати відповідальність за виховання ВЛАСНИХ дітей у чужі руки.
Іншим разом ми поміркуємо про те, що варто робити, коли батьки, на жаль, не можуть показати гідного прикладу для наслідування, але попри все хочуть, щоб їхні діти чинили правильно і виросли гідними людьми.
З любов’ю, редакція сайту