Часом я вдаю, ніби перестав смоктати пипку й узявся до сигари – зовсім як мій тато. Я затягуюся, вдихаю і видихаю, і знову так само. Геть як татко. Але на смак воно так собі. Мене це трохи непокоїть, бо мама з татом кажуть, що скоро я буду зовсім великий і вже не смоктатиму пипку. Але що мені тоді залишиться? І чи існує ще щось, окрім сигар? Ага, так, папіроски! Мама їх палить. А якщо вона це робить, то значить, що вони дуже корисні, бо ж завжди каже, що мені треба їсти п’юре з моркви, шпинату та інші поживні речі. Але я ж знаю, що найліпші таки папіроски: їх можна повитягувати з коробки й розламати спершу надвоє, а потім подробити на безліч дрібненьких шматочків. Та завжди, коли я отак розправлюся з цілою коробкою, мене неодмінно викривають. Мама заходиться збирати рештки папіросок по цілій хаті, а мені читають нотацію. А проте чомусь ніколи не дають мені змоги самому їх позбирати докупи і знову гарненько поскладати назад до коробки.
Бо моя мама надто вже нетерпляча.