Батьки мої розпочали зі мною якусь дивну гру. Не маю щонайменшого уявлення, у чому вона полягає. Мені здається, що найбільше їм ідеться про те, аби вивести мене з рівноваги й розсердити. Це щось нечуване! Але я вчиняю такий вереск, що мені, певно, мали б дати медаль за гучність.
Вони-бо відбирають від мене мою пипку. Перепрошую, але я не бачу в цьому ну зовсім нічого потішного! Кажуть, що мені не треба більше її смоктати. «Фе, – кажуть, – бека», – й забирають. А я кричу їм щодуху: «Ням-ням!» Та вони не розуміють. Урешті-решт я все одно здобуваю свою пипку. А тоді перехочується навіть кричати. Я просто смокчу собі, й до мене повертається добрий настрій – зрозуміло, аж доки знову хтось не спробує зробити мені фокус із моєю пипкою. Мама каже, що у книзі про перший рік життя дитини стверджується: «Дитину можна легко відівчити від смоктання пипки». То ось: я рішуче не погоджуюся з особою, котра ту книжку написала… У кожному разі, це питання ще потребує дослідження. О, якраз прийшла мама й забрала пипку.
Увееееееееееее!!!