Мої батьки бавляться у зовсім немудрі ігри. Особливо тато. Не можу вам сказати, який сенс має та забава, бо насправді таки немає жодного. Несподівано мене звідомляють, що я маю виглядати задоволеним і щасливим, а тоді тато хапає якесь маленьке чорне пуделко й підносить собі до носа. Потім на одну мить стає дуже ясно й пуделко каже «клік». Ото й усе. Більше нічого не відбувається. Маю на увазі, тоді коли я не зчиняю крику, бо зовсім не люблю такого сильного світла.
Тато говорить: «Чудово». Або: «Зроблю ще одну, поки добре виглядає».
Добре виглядає? А коли це я виглядав погано? Хіба хтось не виглядає так, як має виглядати? Оце недавно, коли я сидів на колінах у дідуся, а то пуделко сказало «клік», дідусь промовив: «Єдине добре у дітей – що вони не дмуться з гордощів, показуючи купу світлин своїх найчудовніших батьків!»