Мама й тато називають його телефоном. Це не є справжня жива істота, ані щось подібного, та, незважаючи на це, вони дуже багато з ним розмовляють. Часом, коли йому стає нудно, він сердиться і волає їх «дзень… дзень…» Тоді хтось із батьків підбігає до нього й щось говорить, аби заспокоїти. Найліпше розмовляти з телефоном уміє моя мама. А коли розповідає йому про мене, то це може тривати хоч увесь вечір. Вряди-годи я теж роблю спробу поспілкуватися з ним. Та, здається, він не дуже розуміє, що я маю на увазі, кажучи «агу-гу-гу-бу». Відповідає мені лише «піііп-піііп-піііп», а це, ясна річ, зовсім не те, що можна було б назвати цікавою бесідою. Коли ж накручую диск, точнісінько так, як це роблять мама й тато, то часом він каже мені «алло». Тоді я відповідаю «буу-амм-гооо-ооо-теее-те». А він після того питає, з ким я хочу розмовляти.
Як це з ким?!
Та ж зрозуміло, що з ним, з нашим телефоном.
Гадаєте, він справді не розуміє?