Світ дивний. Візьмімо, наприклад, мене. Мені дозволяють говорити за столом, тільки я не вмію. Зате мій старший братик уміє, та йому не можна. У кожнім разі тоді, коли їсть. Але тут із ним годі дати раду, бо він не може витримати й хвилини, щоб не балакати, особливо коли на обід приготовані рибні фрикадельки. Брат завжди пропонує послати їх бідним дітям до Африки. А вчора несподівано поставив питання, чи рибні фрикадельки плавають на поверхні води, а чи під водою. А також чи маленькі рибки дістають у хвіст, коли зранку виявляється, що під ними мокро. І чи правда, що коли людоїд пізно повертається додому, то на вечерю йому залишаються лише холодні реберця, і чи правда, що складанку придумав один шотландець, якому до м’ясорубки впала велика банкнота. А також чи пігмеї в Африці справді такі малі, що їх годі побачити навіть на підстриженому травнику. Одне слово, за столом він завжди вельми серйозно розпитує про безліч важливих справ.
«Вгамуйся, – кажуть йому батьки. – Не можна говорити із напханим ротом».
І тоді брат відповідає: «А моєму молодшому братикові можна розмазувати собі їжу по цілому личку та ще й поза вухами? Чи у цій країні існує хоч якась справедливість?!»