Книжками я занадто не захоплююся. Книги з картинками, яких так багато має мій брат, нецікаві. У кожному разі, жодна з них не відзначається якимсь особливим смаком. Ясна річ, часом буває доволі приємно погризти якусь палітурку, бо це вельми подобається моїм яснам, а так – цікавого мало. От газети набагато ліпші. По-перше, тому, що їх легше подерти на дрібні шматочки, а по-друге, вони так весело шарудять, коли їх зім’яти в руці. Часом ранкова пошта, яку просувають крізь щілину в дверях, падає просто на килимок, і тоді мене чекає неабияка забава. Я-бо намагаюся одразу подерти всі листи чи бодай пообгризати всі кутики. Понад усе мені смакує той, де наліплена марка.
Вчора, коли мені вдалося відкусити чималий шмат газети, тато змусив мене його виплюнути, бо дуже хотів довідатися про результати змагань у вищій лізі. Врешті йому це вдалося. Та коли він розрівняв мокрі шматки й зібрався було їх читати, то вони справили на нього неабияке враження.
«Заспокойся, врешті-решт, – сказав він мамі. – Ця дитина – то якийсь мовний геній. Глянь, після того, як він усе це зжував, тут з’явилися китайські ієрогліфи!»