Родинна підсистема часто недооцінюється; проте це – основний простір, у якому діти вчаться співжити з іншими.
«Мамо, коли ми віднесемо братика назад до лікарні?» – незадоволено питає дитина, і раптово всіх членів родини огортає відчуття тривожного холоду. «Моя донька хотіла задушити братика подушкою…» – налякано зізнається молода мати.
А ось малюк – півметра в стрибку – хоробро каже: «У мене на зубах пластинка, а в брата – пов’язка на оці. В дитячому садочку ми разом – сила! Нас усі бояться!».
Родинна підсистема дітей, яку так часто недооцінюють, – це неабияка можливість для дітей опанувати секрети життя.
Велика родина, в якій багато дітей, може викликати страх: «Ось-ось у нас народиться друга дитина, і я боюся ревнощів старшої: я сама в дитинстві так потерпала від цього!» – зізнається одна мама. Ревнощі між дітьми, з усіма наслідками – сварками, образами, слізьми, агресіями, примиреннями, замкнутістю – не можуть не хвилювати батьків і не доводити їх до відчаю.
І що ж про це думати?
Ревнощі – природне почуття. Усі, хто люблять, переживають це почуття, породжене нестримним бажанням «володіти» тим, кого любиш. Ніхто не є «поганим» тільки через те, що він – ревнивий: це лише людина, котра ще не навчилася любити як слід. Хто не вміє любити, той і не ревнуватиме. Дітям доводиться вирішувати жахливу проблему: як поділити між собою батьків? Це відчуття виникає дуже рано: першим, кого ревнують діти, – це батько. А чоловіки, котрі щойно стали батьками, знають, що таке прояви ревнощів щодо дитини, яка монополізує увагу матері. Існують також і батьки, які ревнують до дітей…
Ревнощі – це етап, який треба перерости.
Деякі дорослі так і залишаються дітьми через надмірні ревнощі, котрі проявляються у дивний, часом трагічний спосіб. Дитині слід допомогти виплутатися із пастки виняткових стосунків.
Не існує надійної стратегії, яка допомогла б уникнути ревнощів. Це «сильне» почуття, і, хочемо цього чи ні, воно приречене на існування. Аби позбавити дітей зайвих страждань, важливо, щоб батьки «супроводжували» дитячі ревнощі та дозволили виразити їх, при цьому не вдаючись до драматизму та нотацій. Дитина здатна на все, аби уникнути страждань: вона хворіє, поступається, ризикує… Необхідно допомогти дитині пережити стан суперництва, який може бути дуже болісним.
Ось чому батькам слід застосувати певні методи.
Надати кожному своє місце в родині. Родина – це сузір’я, у якому кожна зірка – важлива, але жодна з них не перебуває у центрі. Деякі діти дуже ревниві, оскільки звикли вважати себе маленькими тиранами. Важливо й надалі дарувати їм позитивний досвід, внаслідок чого вони не почуваються відкинутими і завдяки чому могли б відчути, що можна бути любленими по-іншому. Не варто перевантажувати первістка обов’язками, як і не варто пробачати все наймолодшому. Ніколи не використовуйте фрази на зразок: «Поступися, адже ти – старший!». Дитині може здатися, що бути старшим – це кара. У родинах, де є троє дітей, найскрутніше становище у середущої дитини: ані привілеїв найстаршого, ані вигоди наймолодшого. Ніколи не можна навішувати дитині ярличків: плакса, брехло, ботанік… Це може бути дуже небезпечним!
Не піддаватися спокусі ростити дітей «вкупі».
У кожної дитини – своя природа, свій ритм та свій стиль життя. Не існує дітей у множині: кожна дитина цінна саме такою, якою вона є. Тому батьки повинні всіляко уникати порівнянь. Кожна дитина має право відчувати себе не схожою на інших та аби її любили, не зважаючи на відмінності. День народження – важлива дата в особистій історії кожної людини, і вона є гарною нагодою продемонструвати це дитині. Варто цінувати відмінності, а в певні моменти кожен має право на цілковиту увагу з боку батька і матері.
У випадку сварок або сильного суперництва важливо встановити чіткі правила. Перше правило може бути найпростішим: нікого не змушують любити інших або бавитися з ними, але всі повинні поважати одне одного за будь-яких обставин. Діти повинні вміти пристосовуватись до норм спільного життя.
Батькам не варто втручатися у дитячі сварки, але слід уважно берегти фізичну недоторканість молодшої дитини та внутрішній світ первістка, якого може вразити масштабність прояву його агресії, особливо якщо він ще не навчився керувати своїми почуттями.
Заради братнього суперництва дітям дозволяють мучити братів/сестер як завгодно, і батьки при цьому не втручаються. Мама і тато, спостерігаючи за конфліктами дітей, повинні пояснити їм дві речі: з одного боку, що вони розуміють їхню злість та розпач та вважають їх нормальними; але, з іншого боку, – вони не можуть дозволити нікому з дітей завдати шкоди іншому чи то словом, чи то ділом.
Завжди треба уникати пастки «Хто винен?» Із неї практично неможливо вибратися. Слід уникати в докорах прикметників «великий» та «малий» або крайнощів «рівного розподілу». Важливо допомогти кожній дитині бути собою, зі своїми радощами, можливостями, труднощами та реаліями росту.
Якщо братня любов не сприймається як обов’язок, то вона обов’язково з’явиться. А це одне з найсильніших, найглибших, найприємніших та незамінних у житті почуттів.