Старші особи в родині

Наше покоління першим має навчити дітей поваги до старості.

Дідусь був зовсім стареньким. Ходити йому було важко, майже не бачив і не чув, та й їв зовсім мало. Коли він сидів за столом, то завжди виливав суп на скатертину. Син та невістка були роздратовані настільки, що прогнали його з-за столу та виділили йому крісло біля печі.

Одного разу, коли йому наливали суп, дідусь забарився, тарілка впала на підлогу і розбилася на маленькі кусочки. Невістка розгнівалася і сказала, що тепер дідуся годуватимуть з дерев’яної миски, як тварин. Старий лише зітхнув та опустив голову на груди.

Наступного дня маленький онук Михайлик сидів на підлозі біля дідуся і щось майстрував з галузок.

«Михайлику, що ти робиш?» – запитав батько. Малюк відповів: «Миску майструю. Коли ви з мамою будете старенькі, вона мені буде потрібна, аби годувати вас». Батько з матір’ю подивилися одне на одного – і заплакали…

Ця історія, яку з давніх-давен читають у підручниках для молодших класів, утверджує одну «малоприємну» істину: як це завжди буває, діти вчаться лише того, що вони бачать. У тому числі – як поводитися зі старшими особами. Однак завтра старими стануть ті, кому сьогодні лише сорок…

Навіть якщо ми зустрічаємо людей похилого віку, які спокійно реагують на процес старіння, мусимо визнати, що «праця старіння» – не настільки легка, як може видатися на перший погляд. Цей звивистий та хаотичний шлях, сповнений труднощів; двозначності переростають у суперечки, спокій – у тривогу, смуток – у радість… На зміну впевненості приходить страх, активності – пасивність… Старі особи то замикаються у собі, то навпаки, – бувають відкритими та приязними. Для того, аби жити, залишатися людьми, людям похилого віку потрібні ті особи, з котрих складається родина та суспільство, – а їх неминуче виключають з життя. Більшість людей вирішує цю проблему так: «тепер вони непотрібні, а коштують дорого». Їх ще можна використати як безкоштовних няньок для дітей.

Якщо старіти важко, то нелегко й жити разом зі старими. Особи похилого віку – слабкі, і потребують витримки та терпіння, а ці дві якості сьогодні забуті.

У нашій надпродуктивній культурі старість здається не нормальним етапом життя, а провиною, образою або злом. На думку багатьох, старість – це період очікування смерті. Люди похилого віку потребують ніжності близьких. Те, що їх виключають з життя родини, вони сприймають як страшну образу. Таке нехтування вбиває старшу людину (у повному розуміння цього слова).

Старі люди – джерело мудрості. Кожного разу, коли вони помирають, помирає ціла бібліотека. Перший великий дар, який люди похилого віку можуть зробити родині, це, власне, передача. Йдеться не лише про матеріальні цінності, але перш за все про те, що робить життя кращим. Адже ці знання, врешті-решт, далися їм дорогою ціною.

Так виникло «дідівство».

Більшість бабусь та дідусів – це люди, котрі, старіючи, стають кращими, адже збагатилися пережитим досвідом і, в міру наближення до кінця життя, накопичують безліч духовних скарбів. Вчені, та й не тільки вони, називають ці скарби «родинним духом». У них є спогади, ілюзії, секрети, стиль життя, звичаї, бажання та надії. До речі, дідусі та бабусі можуть передати онукам ту сукупність історій та спогадів (які називають «родинним романом»), котрі захоплювали і захоплюють дітей. Люди похилого віку спроможні відтворити це якнайкраще (у цьому їм поступаються навіть батьки), адже вони самі все пережили.

Дідусь, наприклад, може подати приклад стабільності родинних почуттів. Він в силі розповісти про ті давні часи, коли мама була ще малою дівчинкою, а тато ходив до школи; коли на місці супермаркету був ставок, у якому тато й мама купалися і біля якого познайомилися. Він – живий свідок і пам’ять! Завдяки цим оповідям у дитини складеться враження, що її родина існувала й існуватиме завжди. Вона завжди відчуватиме неперервність зв’язків. Це важливо для сучасних дітей, котрі живуть у нашому дикому та ненадійному суспільстві. Понад усе дитина боїться, що зруйнується світ її почуттів. Тривала присутність бабусі та дідуся у безмежному просторі часу – це джерело надійності та спокою для неї.

Дідусі та бабусі можуть бути для онуків символом стабільності родинних взаємин.