Родинні конфлікти можуть виснажити вас, зранити та завдати неймовірних страждань. Надзвичайно важливо навчитися знешкоджувати ту «страждальну» бомбу.
Постійна вихідна точка – бажання по-справжньому прийняту іншу особу. Людина може змінитися лише тоді, коли знає, що вона подобається іншим або ж її приймають такою, якою вона є. Коли особа відчуває, що її критикують, не цінують, їй не раді – вона не зміниться. Більше того, людина почувається наче «в облозі» і значно сильніше намагатиметься зміцнити свої позиції для самозахисту. Коли ж починається «війна в окопах» – це вже біда для всіх. Йдеться не просто про битву, а про безкінечну війну до останнього подиху.
Якщо у родинних сварках є дещо спільне, так це те, що, як правило, ніхто з конфліктуючих не буває цілковито правим.
Окрім того, причиною непорозумінь у більшості родин є ті ж, котрі перетворюють родинне життя на коротке перемир’я між сварками.
Для того, аби конфлікти не порушували миру та родинної єдності, можна обрати просту стратегію, котра, щоправда, вимагає значної сили волі.
Передусім треба починати «поволі». Той, хто підривається з місця, одразу ж атакуючи співрозмовника, не в змозі з гідністю вийти з конфлікту та усунути його причину. Сварка завжди закінчується на тій же ноті, з якої вона починається. Хто починає з крику, криком і закінчує, і всі залишаться ще більш роздратованими.
Абсолютно правильно – скаржитися та підкреслювати існуючу проблему. Але розпочинати з «важкої артилерії» та ображати особистість – заборонено. Небезпечними є фрази, котрі починаються на «ти»: «Ти ніколи ні про що не думаєш… твоя проблема в тому, що ти….» Це те ж саме, що й натиснути на спуск гранатомета.
Краще за все говорити ввічливо та чітко. За жодних обставин не варто кричати: «Дивися, який смітник ти завжди залишаєш після себе!», а краще тактовно натякнути: «Будь ласкавий, прибери посуд, коли поїси». Важливо обмежитися проблемою, котра виникла «тут і тепер», а не влаштовувати Нюрнберзький процес, згадуючи одне одному всі гріхи молодості.
Згодом слід навчитися робити спроби примирення та приймати їх. В автошколі перш за все вчать гальмувати. Цей урок варто засвоїти й сім’ям. У щасливих родинах гальмівні механізми творяться мимоволі і починають діяти, як тільки назріває загроза сварки. Завдяки цьому замість крику: «Годі вже!», ви спокійно скажете: «Будь ласка, спробуймо ще раз».
Третій етап полягає у тому, аби усіх заспокоїти. Це необхідно, коли відчуваєш, що ось-ось задихнешся від люті, а згодом будеш шкодувати про сказане. Трапляється, що цілком достатньо встановити перемир’я на двадцять хвилин, послухати музику або подихати свіжим повітрям.
У цей момент можна віднайти компроміс: треба шукати таке вирішення проблеми, яке б задовольняло всіх. Наріжний камінь компромісів – бажання з істинною любов’ю прийняти чоловіка, дружину та дітей. Переможців тут немає, як і, зрештою, переможених.
У будь-якому випадку, секрет полягає в тому, аби поважати одне одного. Сваркою людей не зміниш, а от переговори, пошуки спільних інтересів та можливостей пристосуватися одне до одного можуть у цьому допомогти.
Проблеми існуватимуть завжди, і завжди вони будуть провокувати сварки. Головне – по-справжньому хотіти закінчити сварку гідно. Одна молода пані, аби не звалювати на чоловіка та дітей масу неприємних зауважень, виробила у собі звичку записувати ті моменти, котрі їй не подобаються, і вранці класти записку на стіл, у п’ятницю ввечері цей список обговорює ціла родина. «Але спочатку я сама викреслюю певні пункти, кажучи собі, що це неважливо, або ж я сама була винною, а потім ми обговорюємо те, що зостається».
Настільки ж важливо згадувати, хоча б удвічі частіше, ніж ви сваритеся, скільки всього прекрасного є у вашій родині, завдяки чому зберігається єдність її членів. Для багатьох батьків та дітей можливість пам’ятати позитивні риси одне одного полягає в тому, аби якомога частіше обійматися та спільно виконувати домашні обов’язки.