Зазвичай підліткам та молоді кажуть: «Думай сам!» Іноді це виражають без натяків. Однак куди частіше цей сенс криється у фразах типу: «Коли вони стануть дорослими, вирішуватимуть самі… Життя навчить…».
Підлітки та молодь, яких звинувачують у безвідповідальності, насправді мають проблеми з мораллю. Якоюсь мірою вони «пристосовуються», п’ють аперитив свого життя, смакуючи потроху всі страви, запропоновані буденністю: цінності, брехня, пастки, можливості і т.д. Друзі, кумири та телебачення – кожен по-своєму намагається запропонувати «напрямок та стилі» життя.
Як підліткові не заблукати у цьому лабіринті?
Мета виховання – створити дорослу людину. Для цього батьки – незамінні, а діти – їхні «товариші по роботі».
У цю конструкцію вони вкладають свої бажання та надії, думки та мрії, різні темпераменти, власні рани та досвід. Діти не повинні копіювати чи «клонувати» власних батьків – варто залишатися собою, тими єдиними та неповторними особистостями, якими їх створено. Для цього не існує готових програм – тільки основні напрямки. Саме тому і потрібен добрий керівник дорослішання.
Необхідно, аби хоч хтось з батьків був дорослою людиною та свідчив у щоденному житті, що ж це значить – поводитись як доросла людина. Лише такі родичі можуть придбати дитині «посаг» для життя.
Серцевиною кожного задуму дорослішання можна назвати той компас, який називається моральним сумлінням. А кістяком будь-якої моральності є те, що ми називаємо «системою цінностей».
Для того, аби цінності дійсно стали пружиною життя, їх варто впорядкувати в логічну ієрархічну систему. Тобто їх треба перетворити на своєрідний духовний «кістяк» людини. Заплутаність та невпорядкованість цінностей є причиною значних негараздів. Те, що ми називаємо «хибними цінностями» нашого суспільства – це насправді правильні цінності, але вони «спотворені» або нескоординовані. Так, наприклад, праця (справжня цінність) може перетворитися на необхідність виробництва будь-якою ціною (хибна цінність); право на щастя зводиться до пошуку насолод; бажання грати перші ролі перетворюється на залежність від успіху; свобода замінюється самосудом і т.д.
Цінності – неначе вишні: за одною відразу ж іде наступна. Якщо ми запхаємо руку в уявний ідеальний «кошик цінностей», та візьмемо основну з них, за нею потягнуться й інші. Завдання головної – бути «двигуном», котрий має задіяти коліщатка решти цінностей.
Система цінностей
Ось приклад системи цінностей для нашого часу.
На мою думку, основною цінністю є гідність людської особи.
У сучасному світі людина трактується лише як своєрідний вид високоорганізованої тварини, котра за будь-яку ціну має задовольнити свої потреби та інстинкти. Тварина, котра рухається між хмарочосами та користується комп’ютером, неначе тигр, що полює посеред джунглів з допомогою пазурів та хитрощів. І тим гірше для слабших та беззахисних. Визнати людину основною цінністю – це вірити, що її неможливо звести до комплексу інстинктів: ця істота відрізняється від інших, вона виняткова, адже створена інакше. Людина – це дух та тіло, розум та воля, можливість планувати, любити, мислити, творити та координувати своє життя. Той, хто приймає цю головну цінність, чітко усвідомлює, що, незважаючи на критику, людина – це вінець творіння: усе повинно служити їй, а не вона повинна бути використаною та служити науці, політиці, економіці, державі, виробництву чи іншим людям. Людина може дивитися на іншу зверху вниз лише в тому випадку, коли допомагає їй піднятися.
Ланцюгова реакція
Той, хто обирає за основну цінність людську гідність, починає ланцюгову реакцію, у результаті якої до системи цінностей додаються ще три важливі компоненти: максимальна повага до життя, цілковита потреба миру та екології.
Згодом, ніби наповнюючи ідеальний кошик, з’являються деякі другорядні цінності: свобода, відповідальність, творчі здібності та духовність.
Будь-яку людину (ближнього) вже не трактують як суперника, якого треба обходити або усунути; це вже не бар’єр на шляху самоствердження, а особа, котра має таку ж гідність, як і всі інші. Нестримне бажання володіти поступається місцем спілкуванню людей одне з одним; егоїстична схильність до власних інтересів – справедливості та солідарності; суперництво – плідній згоді.
Усе це неминуче перетворюється на низку надзвичайно важливих життєвих позицій: дружбу, доброту, розуміння, ввічливість, силу, вірність, щирість, працьовитість, чесність, послух, порядок, оптимізм, терпіння, постійність, розважність, сором’язливість, повагу, надію, поміркованість, відкритість, жертовність, довіру, спорт, навчання, вдячність, релігійність, молитву і т.д.
Дорослий вихователь – це той, хто завжди бачить задум цілком та повністю та терпеливо, власним прикладом допомагає молоді перетворити цей задум у кістяк та м’язи сумління.