Виховувати довіру

Ми не можемо захистити наших дітей від життя, не варто навіть прагнути цього! Ми повинні виховати в них мужність та силу, необхідні для того, аби не боятися життя.

Виховати почуття віри в себе та довіри до інших – один з найголовніших аспектів, які необхідно передати дітям. Це нелегко, адже більшість батьків схильні помилятися, надмірно захищаючи дітей. Гіперпротективна мати насправді сповнена страху: вона постійно переживає, аби з дітьми чого не трапилося, тільки-но вона відвернеться в інший бік. Вона намагається захистити їх від небезпеки, і це цілком природне бажання. Однак мати явно перебільшує, коли їй здається, ніби на дітей звідусіль чигають потенційні небезпеки.

Материнське бажання захистити своє чадо від будь-якої можливої небезпеки може призвести до сумних наслідків: діти виростуть слабкими та звикнуть до залежності від інших. Ще одна небезпека, котра криється за постійними проявами надмірного захисту – сумніви батьків щодо власних можливостей впоратися із проблемами, тому вони впевнені, що маленьким дітям ще важче впоратися з ними.

Насправді слід зробити все можливе, аби зміцнити віру дітей у самих себе. Виховувати довіру – це визнавати, що дитина – важлива особистість, на яку слід дивитися так, аби вона хотіла рости, а наш погляд має говорити про її неповторність.

Перший крок на шляху зміцнення віри дітей у самих себе – уважно ставитися до того, що переживає дитина. Наприклад, почувши, як вона плаче, треба вміти правильно відреагувати на це. Сказати: «Навіть якщо я зараз не можу підійти до тебе, знай, що я чую тебе». Дитині треба знати, що її слухають, а не нехтують її переживаннями. Це далеко не потурання дитячим забаганкам, а швидше вияв поваги до дитини.

Слухати – це розуміти те, що криє у собі поведінка дитини, адже не все виражається словами.

Визнавати здібності дитини. Визнати потенціал дитини – те саме, що сказати їй: «Я люблю тебе таким, яким ти є». Звичайно ж, батьки переймаються успіхами свого чада, тому вони, наприклад, хвилюються, коли в дитини щось не виходить у школі. Такі ситуації можуть і справді бути тривожними, адже родичі мріють, аби їхні чада мали все. Тому необхідно навчитися формулювати спостереження такого типу: «Ще місяць тому він не вмів складати конструктора», або зауважувати особливі здібності: «Він завжди усміхається – і всім стає весело; а вона завжди рада бачити двоюрідну сестричку! Здається, їй цікавіше з нею, ніж з братом».

Визнавати особливі здібності та повідомляти про це дитину – означає дати їй можливість побачити свої таланти та ствердити, що вона – не хтось інший з такими ж рисами. Ніхто не підкреслює того, що дитина краща за когось (необхідно бути справедливими), а радше визнають її неповторність. Ті позитивні міркування стануть для дитини надійною підвалиною, котра допоможе в майбутньому протистояти численним труднощам та невдачам.

Дозволити дитині бути самостійною. Цей процес вимагає часу та терпіння, а батькам так часто їх бракує. Дозволити дитині самій одягатися, самостійно мити посуд (яке ж це задоволення – облитися водою та показати, що вона теж уміє мити тарілки!), відправити купити яку-небудь дрібничку в найближчому магазині, – це неабиякий прояв довіри! Після цього вона сміливо може твердити собі: «Якщо мама каже, що я можу це зробити, значить, так воно і є – спробую!» І з часом дитина призвичаюється до самостійності.

Настільки ж необхідно розвивати в дітях віру в інших людей. У міжособистісних взаєминах вкрай важливо довіряти іншим. Для того, аби прищепити це дитині, дорослі повинні бути гідними її довіри, повинні бути людьми, котрі дотримуються даного слова. Якщо ж обставини змушують зламати його, то вкрай важливо пояснити дитині причини. Те ж саме стосується і покарання: коли ми пояснюємо його причину, ми виконуємо те, що постановили.

Дідусі та бабусі не повинні проявляти будь-яких ініціатив за спиною батьків. І якщо в їхніх домівках існують інші правила, то варто чітко пояснити дітям різницю.

Якщо дитині дають чіткі, логічні правила, вона буде знати, як себе поводити з тими дорослими, які живуть поруч із нею. Так вона умітиме іти шляхом віри в іншу людину.