Діти неспроможні самі вирішувати загадку майбутнього. У цьому вони потребують допомоги батьків, оскільки вирішення цієї проблеми залежить від низки типово дорослих складових, котрих навчити можуть лише батьки – з терпінням та любов’ю.
Майбутнє починається з народження. Дитина – це не чистий диск. Вже від народження вона позначена багатьма складовими. Майбутнє записане в глибинах особистості, у її схильностях, у конкретних навколишніх, соціальних та економічних обставинах, у котрих знаходиться людина. Все розпочинається з цього трампліна. Найгірше, коли його недооцінюють.
Опанувати мистецтво вибору. Зазвичай обирати важко, адже від чогось таки треба відмовитися. Це результат обдуманого рішення. У сучасному світі це дуже нелегко: адже в ньому все відбувається під знаком великої спокуси, через що людина живе у світі ілюзій та міражів. Діти з перших років життя повинні навчитися робити обдуманий вибір. Вони повинні звикнути приймати рішення.
Мати відчуття реальності. Батьки – діти – реальність: у цьому Бермудському трикутнику губляться мрії. Сутички між очікуваннями батьків та мріями дітей часто бувають кривавими. Діти сьогодні нерідко живуть неначе підвішені у вигаданій реальності, їм дуже важко об’єктивно оцінити конкретні можливості. Якщо дітям не допомогти, вони можуть необдумано вступити на якийсь факультет університету чи влаштуватися на роботу тільки через те, що їм сподобалась рекламна листівка.
Вміти планувати. Це значить – мати мету та планувати, яким чином її досягти. Цього треба вчитися з раннього дитинства. У підлітків є надзвичайні запаси енергії, але вони можуть так і залишитися невикористаними, якщо їх на це не провокує відповідний «виклик». Людина, котра досягнула успіхів – це людина ідеї (яку вона ніколи не втрачає з поля зору), а не 36 000 задумів, котрі їй не вдалося реалізувати.
Сила волі. У підлітків є велика можливість, на яку вони мають розраховувати – сила волі. Насправді ж їх все рідше привчають до того, аби докладати зусиль. Вони несміливі та не вирізняються силою волі. Їх потрібно стимулювати, але не нотаціями, а прикладом.
Готуватися. Очікування – це не час, проведений намарно: це час творення. Батьки разом зі школою можуть та повинні наділяти дітей розумовими, етичними, людськими та інтелектуальними якостями. Невдача в школі – це чітка ознака неуспішних «стосунків».
Шукати разом. «Ти сам не знаєш, чого хочеш». Звучить дуже образливо – хоча б тому, що цими словами кидають правду в обличчя. Небезпечно вважати, ніби все так просто: батьки запитують – діти відповідають… Вибір майбутнього – найскладніший крок у житті. Тому дітей треба взяти за руку. Тактовно, але міцно. Гординя, марнославство та іноді сором’язливість можуть зіграти поганий жарт – вони створюють ілюзію знання усього та заважають попросити допомоги. Знайти гарного порадника – це, якоюсь мірою, знайти найкоротший шлях та зекономити час.
Пробувати. Рецептів тут немає. Дітей потрібно спонукати використовувати всі можливості, аби навчитися та спробувати. Ручні, практичні роботи, розклад, якого слід дотримуватися, знаючи, що саме треба робити, є настільки ж важливими для формування, як і місяці проведені за кордоном для вивчення іноземної мови.
Вміти наздоганяти. Той, хто діє, може помилитися. Багатьох паралізує страх невдачі. Особливо у світі, де єдиною метою є успіх. Батьки можуть забезпечити дітям умови надійності та довіри, давши їм зрозуміти: «У будь-якому випадку ти можеш на нас розраховувати». Це допоможе їм пережити майбутнє розчарування, не падати духом та розпочати все спочатку.
Думати про «покликання». Кожен з нас має певну «місію». Ми живемо не для того, аби витратити час. Віднайти та почути це внутрішнє покликання – от у чому секрет життєвого успіху.