Я змінююся, я вже не дитина, я стаю дорослим. Ви не можете більше ставитися до мене, як до маленького.
Юнацтво для мене – особливо складний період: я переживаю чимало змін, котрі є типовими для мого віку. Якщо ви докладете зусиль, аби зрозуміти бодай якісь з цих перемін та поговорити зі мною по-іншому, то побачите, що ми чудово зживемося та без проблем подолаємо цей етап мого життя.
Я змінююся, я вже не дитина, я стаю дорослим юнаком. Ви не повинні більше контролювати мене, як маленького. Намагайтеся ставитися до мене, як до ваших дорослих друзів. Пам’ятайте: я навчуся більше завдяки вашому прикладу, аніж критиці чи докорам. Я хочу, аби зі мною поводилися, як з дорослим, а не як з дитиною.
Протидія, опір, впертість, обурення та прагнення незалежності – все це типово для підлітка. Не сердьтесь, коли я не погоджуюся з вами, коли я поводжуся не так, як ви, і коли маю свою власну думку та позицію. Але завжди пам’ятайте: ви мені особливо потрібні саме зараз.
Намагайтеся уникати прямих сутичок зі мною. Сила призводить до появи переможців та переможених. Раніше, коли я був маленьким, ви завжди перемагали. А тепер – невідомо, чи станеться те ж саме. Встановіть чіткі правила та відповідні наслідки моєї поведінки та послідовно застосовуйте їх, спокійно та об’єктивно. Завжди намагайтеся віднайти компроміс – так ми переможемо разом!
Не змушуйте мене силоміць робити те, чого прагнете. Так я не тільки стану агресивним: єдине, чого ви мене навчите – що силою можна досягнути всього. Я стану більш впертим та неслухняним. Усе це, ймовірно, спровокує мене на вчинки, протилежні до того, чого ви просите.
Спробуйте не повторювати мені одне й те саме, не ставте тих самих запитань та не скаржтесь без кінця. Якщо ви будете так чинити, то я, аби захиститися, змушений буду прикинутися глухим. У нас не так багато можливостей, аби поспілкуватися як колись: я зайнятий, розмовляючи з друзями по телефону або у себе в кімнаті. А ще в наших розмовах зазвичай підкреслюються мої недоліки, помилки, те, що я маю робити або чого робити не слід, та інші неприємні речі. Ви тільки те й робите, що годуєте мене нотаціями з ранку до вечора, намагаючись переконати чи показати мені щось («ціну життя», «справжню відповідальність»). Чому б нам просто не поговорити? Чому ви не хочете поговорити про мої успіхи, зацікавлення, про те, що мені подобається?
Потерпіть! Я майже переконаний у тому, що я – геній! Я знаю все, що лише можна знати. Єдині, хто можуть зрівнятися зі мною – мої друзі та знайомі. Через кілька років я зрозумію те, чого навчився від вас, коли був підлітком. І чого ще слід навчитися від життя.
Часто я гублюся у першочерговості того, що треба зробити. Проблема в тому, що мої друзі, дівчата, розмови по телефону, розваги та подібні речі набагато важливіші за уроки чи прибирання кімнати. Справа не в лінощах: просто мені треба робити речі, дуже важливі для мене. Мені більше до душі перебувати з друзями, а не з вами та родиною. Не зліться, якщо я відмовляюся повечеряти з вами, сходити до дідуся та бабусі чи просто провести з вами час.
Іноді мене дратують дрібнички. Наприклад, банальні запитання на зразок: «Як минув день?» Я можу відповісти на нього навіть роздратовано! Не зліться через це, можливо, я чимось зайнятий та ображений на вас. Іноді я серджусь на себе самого, оскільки знаю, що неправий щодо вас. Я б хотів бути ввічливим та лагідним, але зараз мені це не вдається. Я не хочу, аби ви переживали через мене. Я хочу сам з цим впоратися!
Хоч я і прагну, аби зі мною поводились, як з дорослим, я знаю, що іноді веду себе, як дитина. І все ж, замість того, аби постійно нагадувати мені про це, скажіть чітко, що треба робити, а чого треба уникати, аби отримати честь, відповідальність та свободу дорослої людини.
Хоча вам так не здається, але я потребую розуміння, заохочення та позитивної уваги з вашого боку. У цьому світі я можу розраховувати лише на вас!