Пріоритети дітей змінюються: «Друзі перш за все!» А родина – на другому місці. Завдяки дружнім чи агресивним стосункам підліток крок за кроком віддаляється від батьків та відкриває для себе «життя в суспільстві».
«Чому його друзі важливіші за родину?» Незважаючи на чудових, все розуміючих батьків, на спокійну та врівноважену маму, на люблячого та сповненого терпіння батька, віддалення дитини-підлітка від батьків здається неминучим, принаймні частково. Як свідчать певні дослідження, віддалення підлітка від родини зустрічається щораз частіше та проявляється яскравіше, ніж у минулому. Сьогодні діти віддаляються від батьків більше, ніж родичі у їхньому віці – від теперішніх бабусь та дідусів. Прірва між поколіннями поглиблюється.
Починаючи з віку статевого дозрівання, пріоритети дітей змінюються: «Друзі – перш за все!» А родина – на другому місці. Завдяки дружнім чи агресивним стосункам підліток крок за кроком віддаляється від батьків та відкриває для себе «життя в суспільстві».
З друзями дитина починає любити когось поза межами родини, дотримуватися інших пріоритетів, відкривати вірність іншого типу. Це необхідна наука. Батькам не варто занадто переживати з цього приводу. Одна з основних рис підлітків – пристрасть до всього нового та невідомого: людей, оточення, діяльності. Отже, це тенденція перемістити свої інтереси за межі родини. Це не завжди легко: дітям потрібне підбадьорювання та підтримка. Добре було б поговорити з ними про світ, котрий їх оточує, з позитивної точки зору, описавши його як континент, котрий цікаво досліджувати, а не як страшний, відразливий та загрозливий.
«Він проводить весь вільний час зі своєю компанією. Як мені не перейматися?» Якщо те, що підліток надає перевагу друзям, а не родині, нормально, то настільки ж небезпечно, аби він врешті-решт замкнувся у певному колі.
Батьки повинні відповісти на запитання: «Що наша дитина шукає в іншому місці?» Деколи відповідь може бути неприємною. Дітям потрібно не втікати з занадто нудного, пригноблюючого чи агресивного родинного кола – їм просто треба досліджувати світ.
Діти-підлітки сповнені цікавістю та винахідливістю, але за умови, що в них за плечима є надійна схованка. Походеньки – це добре, але потрібна впевненість, що завжди можна повернутися під родинне крило. Не всі юні «дослідники» усвідомлюють цю необхідність, чи приймають, усвідомлюючи її. Більшість сприймає це як ознаку боягузтва чи слабкості. Але в глибині серця існує потреба надійності, практично у всіх, і батьки повинні її задовольнити. А найкращий спосіб для цього – не звинувачувати дитину у зрадництві та невдячності, коли вона віддаляється від родинного лона, а допомогти їй зрозуміти, що батьки завжди готові прийняти її.
Родичі повинні рішуче втрутитися, якщо помічають, що дитина потрапила під поганий вплив. Батькові варто обрати час, аби побути з сином: разом сходити на футбол, в кіно і т. д. Важливо бути напоготові, оскільки у підлітків повинні бути особисті інтереси, і вони не повинні бути на мотузку у товаришів. Необхідно запропонувати якесь заняття або щось доручити їм, навіть, якщо вони відмовляються. У цей період матерям варто тактовно сприяти тому, аби між батьком та сином встановилися конфіденційні стосунки.
«Як я можу бути впевненою, що він перебуває у добрій компанії?» Бути цілком впевненими неможливо ніколи. Мета виховання – не в тому, аби вберегти дітей від поганого впливу, а в тому, аби навчити їх самим берегтися від нього. Тому важливо, аби вони вміли розуміти інших людей та добре знали самих себе.
Найкраще – просто говорити про це. Батькам варто запропонувати дітям розповідати про своїх друзів, про їхні зацікавлення, про те, як вони проводять час та яку слухають музику. Важливо зберігати зв’язок та тримати його відкритим. Лише тоді діти відчують, що можуть набути певного досвіду без критики. Проте батьки повинні чуйно стежити, коли підлітки на власній шкурі переживуть гіркоту зради, підлості, розчарувань. І в такі моменти їм знадобиться допомога батьків.
«Чому моя донька більше зі мною не розмовляє?»
Більшість підлітків намагається ізолюватися, обірвати зв’язки з членами родини, аби податися у свою особисту пустелю. Насправді самотність для них – це не стільки відсутність компанії, скільки пошук самих себе. У цьому немає нічого поганого, навпаки! Поведінка такого роду була б дуже корисною для дорослих, оскільки, коли в них немає роботи, телебачення чи футболу, вони живуть у вакуумі.
Багато причин змушують підлітків мовчати. Будьте уважними стосовно однієї речі: своїм мовчанням діти закриваються від світу чи вони так поводяться лише з вами? Якщо ви чуєте, як вони сміються у себе в кімнаті, якщо вони весело спілкуються з товаришами, якщо вони все ще спілкуються з ними по телефону, то не варто занадто цим перейматися.
Ви можете протестувати. Підлітковий вік вашої дитини не має заважати вам виражати ваші почуття. Скажіть дитині прямо, що її мовчання вас ображає. Не скаржачись і не докоряючи, поясніть, що ви з сумом спостерігаєте, як вона вас викреслює із власного життя. Не варто занадто наполягати. Діти зазвичай не роблять цього спеціально. Вони впевнені у вас, а от для того, аби здобути та втримати друзів, необхідно дуже багато енергії.
Пам’ятайте також, що підлітки вимагають рівності. Ви хочете, аби ваші діти були щирими з вами? А ви впевнені, що ви завжди щирі з ними?