Ти мене ще любиш?
«Кожного разу, коли я виходжу з друзями, моя мама каже мені: “Тебе ніколи немає вдома. Тебе нічого не обходить!” У цьому є частка правди, бо останнім часом мені нецікаво постійно сидіти вдома. В мене є інші зацікавлення». Валеріо, 14 років
«Тепер, у цьому віці, починаються проблеми. Батьки часто не дозволяють нам того, що ми хочемо, бо думають, що ми обираємо якийсь поганий шлях або взагалі невідомо що. Тож я трохи бунтую.
Що змінилося? Принаймні тепер до мене ставляться як до дорослішої. Але все одно не дозволяють мені надто часто виходити кудись. Я ненавиджу це, бо не люблю сидіти вдома. Мені подобається знайомитися з новими людьми, проводити з ними час, але батьки не люблять, коли я надто часто буваю поза домом». Лаура, 14 років
У період дозрівання змінюється не лише тіло; разом зі статевим дозріванням розпочинається новий цикл людського життя, поступове входження у зовнішню дійсність, з якої підліток починає відкривати роль, що вже подібна на роль дорослої людини. Статева зрілість є фактом, який стосується і фізіологічного (остаточна зрілість статевих органів) аспекту, і психологічного.
Поза сумнівами, психологічна зрілість триває довше і здобути її важче. Підлітки мусять прокласти свій шлях, щоб забезпечити собі місце в суспільстві дорослих. Однак вони мають обговорити це в колі сім’ї. Найчастіше від підлітків доводиться чути: «Коли ви врешті зрозумієте, що я вже не дитина?!». Дівчата і хлопці відчувають тиск своєї статевості, але водночас знають, що мусять це узгоджувати з емоційністю. А це вже нелегко. Вони мусять досягти емоційної стабільності, а також вміти відповідально, а не автоматично та інстинктивно використовувати свою статевість. І все це має відбутися в часі, коли нагромаджуються суспільні, шкільні, економічні та особисті проблеми.
«Життя тринадцятирічного підлітка дуже складне! Бувають такі дні, коли я відразу йду спати після випуску “Вечірніх новин”, накриваюся з головою і думаю: “Я помер” – і почуваюся щасливим, бо тоді в мене не було б жодних проблем». Джорджіо, 13 років
У більшості підлітків найважливіша зміна відбувається в способі переживання зв’язків з родиною та друзями.
Батьки
Анна Фройд, фахівець у сфері дитячого психоаналізу, пише: «У житті є небагато настільки складних ситуацій, з якими нам доводиться давати раду, як ситуація дітей-підлітків, які намагаються звільнити самих себе».
Кожна віддаленість, яка виникає у взаємних стосунках, викликає неспокій, але те, що відбувається між батьками і дітьми, не є чимось винятковим. Мудра китайська приказка повчає: «Якщо на тебе чекає щось неуникненне, просто розслабся». Однак навіть тямущим батькам важко розслабитися, коли доводиться переживати несподівану зміну звичаїв, гумору, планів, яку влаштовує чадо-підліток.
«Пригадую, коли ми помітили лобкове волосся в нашого сина. Реакція мого чоловіка була приблизно така: “О Боже, коли це трапилося?” Бачиш щось таке і складається враження, що це вже не твоя дитина». Мама
У період дозрівання змінюється не лише зовнішній вигляд, а й зацікавлення та уявлення, яке мають про себе дівчата та хлопці. Починає формуватися також особистий стиль, який буде притаманний їм упродовж наступних років. Однак може трапитися так, що перш ніж підлітки знайдуть відповідний стиль, вони випробовуватимуть чимало ролей, експериментуватимуть зі стилем одягання, розмови, жестів тощо.
І трапляється так, що уявлення, яке підліток має про себе, цілковито відрізняється від уявлення, яке про нього мають батьки. Тому такі дрібниці, як і коли купатися, одягати бюстгальтер чи ні, носити сорочки чи футболки, набувають величезної ваги. Батьки та підлітки сваряться через фасон штанів, довжину волосся чи кількість пудри в макіяжі.
«Коли я була в п’ятому класі, то моя мама наполягала на тому, щоб я носила такі фартушки, як Аліса в Країні Чудес. Я ледь не збожеволіла, бо всі мої подружки носили джинси, а я – ті огидні фартушки». Нещаслива Аліса
Розпочати діалог
Деяким батькам тяжко змиритися з тим, що вони вже не можуть контролювати зовнішній вигляд своїх дітей. Принаймні треба дати їм час, щоб вони до цього звикли. Батьки також повинні зрозуміти, що коли змінюються їхні діти, то їм також доведеться змінюватися.
Ніколи не можна забувати, що любов – це завжди відповідальність. Що більше батьки люблять своїх дітей, то більше почуваються відповідальними за них. Адже підлітки й надалі відчувають цілковиту потребу в батьківській опіці. Це рятівний «човен». Батьки не можуть «послабити свою опіку», поки їхні діти виразно не покажуть, що врешті можуть бути відповідальними за свої вчинки. Саме в цей період родинний «клімат» буває життєдайним. Йому мають бути притаманні взаєморозуміння, а також авторитет. Діти мають вільно брати участь у сімейних дискусіях (а їхню думку треба також поважати), отримувати належні відповіді стосовно правил, які їх стосуються, а також насолоджуватися своєю автономією в атмосфері родинної дисципліни. Таким чином діти почуваються любленими, вони відчувають, що ними мудро керують, емоційно підтримують та розвивають відповідальну незалежність.
«Пара добрих батьків» – це часто єдиний секрет життєвого успіху. Наприкінці періоду дозрівання хлопець стає відповідальнішим і, можливо, навіть не усвідомлюючи цього, приймає ті життєві позиції батьків, проти яких найчастіше бунтувався.
У хлопців є потреба носити в собі позитивний образ батьків, оскільки вони завжди відчувають потребу ідентифікації з ними. Батьки є ідеалом для наслідування в дорослому житті та джерелом любові, і саме тому підліток-хлопець захоплюється ними.
«Спробуй розпочати діалог, – радить підліткам психолог. – Зможеш переконатися, що це можливо. Тепер, коли ти старший, то і вони захочуть порозмовляти з тобою про твоє життя.
Це не буде легко чи просто; нам не завжди вдається розмовляти спокійно. Навпаки, часом нам треба чимало енергії та терпеливості, щоб вислухати те, що інша сторона хоче нам сказати. Однак альтернатива остаточного розриву стосунків із батьками є болісною для всіх».
Натомість часом завдяки розмові з’являється велике здивування:
«Я ніколи не була в надто хороших стосунках з батьками, але минулого року, коли мене покинув мій хлопець, у мене почалася страшенна депресія, а він увесь час повторював мені, що мушу поговорити зі своєю мамою. Я так і зробила. І вона мені дуже допомогла. Тепер ми розмовляємо про різні справи, майже про все. Однак налагодити відносини з батьком мені все ще не вдалося. Мама завжди і все йому переповідає, а він ніколи не реагує безпосередньо; тому мені видається, що про деякі справи ліпше взагалі не розмовляти. Але ситуація все одно поліпшилася. Ми любимо одне одного. З мамою все чудово. Вона мені і мама, і подруга». Кармен, 16 років