Зрештою, існує низка маневрів, які дають змогу батькам нав’язати діалог з дітьми.
- Сприйняття дитини-підлітка. Це цілком нормально, що підлітки поводяться неспокійно та непередбачувано. Часом видається, що діти мають радар, який допомагає їм зрозуміти, що ж найбільше дратує батьків. Якщо батьки хочуть, щоб дитина ввічливо і чемно розмовляла, то вони розмовлятимуть грубо й вульгарно. Якщо батьки люблять спокій, то підлітки обов’язково знайдуть спосіб розпочати сварку з усіма сусідами та їхніми собаками. Якщо батьки цінують порядок та чистоту, то діти складатимуть барикади зі своїх речей, балаганитимуть й одягатимуться в старі пошарпані джинси. Насправді непослух і бунт підлітків – це не виклик для батьків, а спосіб випробувати їхній характер та сферу своєї автономії.
Батьки повинні терпляче допомагати дітям, але водночас бути непохитними, коли йдеться про важливі правила поведінки. Діти мають намагатися зрозуміти погляди батьків, а не відкидати їх.
- Не проявляй слабкість. Прийняття неспокою дитини не означає, що батьки мають зі всім змиритися.
Батько, якого дратує довге й нечупарне волосся сина, промовив: «Дорогий, мені прикро. Це твоє волосся, але шлунок мій. Тому я терпітиму це волосся лише після сніданку. І тому зроби мені приємність – їж сніданок у своїй кімнаті».
Це практичний хід: батько показує, що поважає вподобання сина і залишає йому свободу маніфестації свого бунту. Адже хлопці в цьому віці дуже вразливі на сприйняття і непримиримі, коли його домагаються, особливо від батьків, а з іншого боку – вони толерантно ставляться до інших.
- Уникайте докорів, які нічим не допоможуть.
Доктор Джинот розповідає про одного чотирнадцятирічного хлопця, який обіцяв помити автомобіль батька. Однак пізніше забув про обіцянку й намагався в останній момент бодай трохи витерти автомобіль. Реакція батька може мати дві версії:
1 Сцена.
- Батько: Треба помити дах автомобіля і увесь лівий бік. Коли ти зможеш це зробити?
- Син: Тату, я зроблю це увечері.
- Батько: Дякую.
2 Сцена.
- Батько: Ти помив автомобіль?
- Син: Так, тату.
- Батько: Справді?
- Син: Звісно.
- Батько: То чому він такий брудний? Виглядає жахливо, ще гірше, ніж до твого миття.
- Син: Але я справді його мив.
- Батько: І ти називаєш оце миттям? Ти, як завжди, бавився. От іди й бався, це єдине, що ти любиш робити! Думаєш, що ти завжди зможеш отак жити? Та з твоїм нехлюйством ти ніколи не отримаєш жодної роботи, навіть на один день. Ти безвідповідальний!
Легко уявити, що може відбуватися далі: батько і син зляться один на одного. Докори, які викликають злість, образу та прагнення помсти, не принесуть жодної користі.
Коли дитина відчуває, що її постійно критикують, то звикає думати, що вона нічого не вартує і також критикуватиме всіх довкола. За таких умов підліток справді починає сумніватися у своїх можливостях, а також применшує можливості інших. Вчиться підозрювати людей і переконує себе в тому, що ніколи нічого доброго не зробить. Більшість цих докорів не принесе найменшої користі. Коли нам трапляється стати на невластивий шлях і згубитися, то критика – це останнє, що нам потрібне. В такі моменти нам потрібне не аналізування та оцінювання нашого досвіду, а підтримка й підбадьорення. Нам би хотілося, щоб хтось дав нам якісь вказівки щодо вибору шляху. Коли якесь нещастя вже трапилося, то найкорисніші ті зауваження, які підказують нам, що треба зробити, аби знайти вихід з цієї ситуації.
Коли тринадцятирічний Франк приніс додому щоденник зі зауваженнями вчителів стосовно його знань з англійської мови та математики, то батько не на жарт розхвилювався. Франк опустив голову і вже було чекав на крики та нотації, але батько почав спокійну й серйозну розмову із питання: «Що ми можемо зробити, щоб подолати ці труднощі?». Він не докоряв синові за лінивство та неуважність, ані не робив апокаліптичних передбачень майбутнього. І не погрожував. Таким чином Франк самостійно запропонував обмеження стосовно свого вільного часу. Він навіть відмовився від футбольного матчу, який мав бути в понеділок. Якби це запропонував батько, то Франк нізащо не погодився б на його пропозицію, навіть якби йому погрожували.
Отож, помітно, що ситуацію, яка, як видається на перший погляд, вимагає різких слів та докорів, можна обмежити до форми: «Ми повинні вирішити цю проблему. Треба разом пошукати вихід з цієї ситуації».
Гнів батьків розпалює гнів дітей. Уже не згадуючи про те, що дитина, яка зробила якусь дурницю, вже достатньо злякалася. З іншого боку, дітям важко зрозуміти, що докори батьків у більшості випадків продиктовані любов’ю. Отож, важливо, щоб не образити особу, оцінюючи її риси характеру подібними висловами: «Ти, як завжди, нічого не розумієш!», «Ти дурний, як осел!».
Розповідь сина поза будь-якою підозрою
Вчора я пішов у кафе пообідати. Обід був досить смачний, але ціни! Нас обслуговувала офіціантка, яка не була ані ввічливою, ані гарною… Впродовж усього обіду я зо десять разів сказав їй: «Дякую». А вона навіть уваги на це не звернула і мала рацію: адже їй за це не платять!
Сьогодні моя мама, як і зазвичай, встала, щоб подати мені склянку води. Сам не знаю, як це сталося, але я сказав їй: «Дякую». Ніколи раніше я цього не робив. Моя мама була настільки вражена, що аж сіла і ледь не розплакалася.
Висновок: щоб довести маму до сліз, багато не треба, достатньо сказати «дякую» раз на тринадцять років.
Розповідь матері, яку переповнюють підозри
Сьогодні мій син сказав мені: «Дякую!».
Я розплакалася… от ідіотка!
Сподіваюся, що він цього не помітив, бо в такому разі він мені більше цього не скаже, щоб не доводити мене до сліз.
Однак якби він ще помітив, що я, «мати», називаюся, Луція, що мені 34 роки, що я часто втомлена, а часом мені буває самотньо, що часом мені дуже хочеться з ним порозмовляти, кудись вийти, що часом мені буває так важко і погано…
- Поважати інтимність. Підлітки відчувають величезне прагнення інтимності; їм потрібен бодай невеликий власний куточок, куди ніхто не пхатиме свого носа. Це одна з їхніх вимог на шляху до незалежності.
Кожне порушення цієї незалежності, навіть найменше, вони сприймають як образу своєї гідності.
«Моя мама мене зовсім не поважає. Вона втручається в моє приватне життя і порушує мої громадянські права. Заходить до моєї кімнати, наводить порядок у моїх шухлядах. Каже, що дивитися не може на цей гармидер. Як тільки вона прибере на моєму столі, я спеціально роблю балаган. Але мама цього не розуміє». (Карло, 12 років).
«Я так більше не можу. Мої батьки читають мої листи і вважають, що мають право підслуховувати мої телефонні розмови. Вчора я помітив, що хтось заглядав до мого особистого щоденника. Мені хочеться подати позов про порушення моєї автономії!». (Анна, 13 років).
Зазвичай батьки керуються найліпшими намірами і дуже часто сприймають реакцію дітей як зраду добрих стосунків, яких вони так прагнуть – завжди бути поруч із дітьми і поділяти всі їхні думки. Підлітки і батьки повинні насамперед любити одні одних, а також навчитися поважати одні одних.
- Поважати і хвалити одні одних. Тривала прив’язаність може спричинити «діри» у взаємній повазі батьків та дітей. Дуже важливо, щоб ця повага проявлялася з обох сторін. Часто підліток шукає героїв та ідеали поза родиною, і готовий говорити про них ніби зачарований.
Неодноразово батьки почуваються приниженими, а також гіршими від героїв, які заполонили мрії їхніх дітей.
Таке трапляється і з підлітками, які в нелегких зусиллях будування своєї особистості почуваються незграбними, закомплексованими, прагнуть підтримки й поваги.
Батьки зі сильним характером, рішучі й «чудові» часто мають збунтованих і нестерпних дітей; такі діти відчувають, що особистість батьків ніби гнітить їх і тому відмовляються від боротьби.
- «Багато що робити разом», і бажано з дрібкою доброго настрою. Це дуже простий секрет, але водночас він дуже дієвий.