Праведна кара

«Моя рішучість є для нього даром»

Якщо існує якась аксіома, то ось вона – за виховання дітей відповідальні батьки. Не може бути вихователя, без «авторитету», саме тому не може бути виховання без «дисципліни». Це слово набуло неприємного значення, але без нього не може існувати вільна, зріла та доросла особистість. Навчитися рішуче вимагати деякі справи, бути авторитетом, а водночас не ставати авторитарним, – це завдання, яке чекає на всіх батьків. Одна мама сформулювала це дуже гарно: «Спочатку я давала своєму синові дуже багато свободи. Тепер починаю розуміти, що моя рішучість – дар для нього: вона дає йому силу, так само як їжа дає силу тілу».

Насамперед дисципліна є захистом особистості підлітка, яка в цей період наражається на розпад з огляду на ті подразники, які отримує молода людина. Дисципліна – це ніби риштовання, яке допомагає в будові. Це делікатне й складне завдання, і саме дотримування дисципліни, є причиною багатьох суперечок між мамами та татами. Сварки про те, хто з них двох буває надто поблажливим чи надто суворим, трапляються настільки часто, що їх годі й полічити. І якщо батьки не створять спільний фронт дій, то діти зуміють це вправно використати.

Підліткам доводиться отримувати стусани саме тоді, коли батьки втрачають над собою контроль. Легко здогадатися, що тоді вони не розв’язують проблему, а лише поглиблюють її.

Щоб дисципліна принесла належні результати, вона мусить співіснувати з двома іншими виховними формами: додаванням відваги та захистом.

Додати відваги

Заборони та обмеження нічого не дають, якщо підлітки самі не зрозуміють, що живуть для якоїсь визначеної мети. «Зроби так, як я тобі сказала», – це найліпший спосіб отримати відмову, якщо не словесну, то бодай внутрішню. Такі фрази виправдані лише у виняткових ситуаціях. Підлітки повинні знати, що накази й заборони завжди мають на меті їхнє благо, отож, мусять узгоджуватися з повагою чужих прав. Це означає, що батьки наражаються на довгі та численні дискусії, а також будуть змушені переглянути уже прийняті рішення; однак якщо прохання дітей виявляться розсудливими, важливо приймати цю позицію не як загрозу для свого авторитету, а як форму співпраці. Дітям належить просто й лояльно (без «капризів») представити свої думки та погляди.

Лише близькі стосунки з дітьми дають батькам змогу усвідомити, наскільки вони здатні до самооцінки. Одне з найважчих завдань батьків – навчити дітей самоконтролю. Виконання цього завдання часто утруднене через «зради» дітей, яким насамперед потрібні ідеали. Батьки, які часто втрачають «панування над собою», не можуть бути зразком самоконтролю.

Здається, сучасні діти не бачать у своїх батьках прикладу для наслідування. Із дослідження «Заборонений вік» щодо італійських підлітків (єдине повне опрацювання на цю тему в Італії) випливає, що 31% опитаних дітей хотіли б у майбутньому стати «співаком, актором, особою з телебачення або відомим спортсменом». І лише 7% опитаних відповіли, що «прагнуть бути подібними на батьків».

У кожному разі найліпшим зразком залишаються батьки, «які навчили жити в злагоді, любити, незважаючи на труднощі, що їх треба долати у своїх стосунках, і які знають, що діти – це суттєва частина їхнього родинного зв’язку» (Марта Гаріс). Однак також важливо, щоб діти навчилися все це помічати.

Захист

Сім’я має бути для дітей стабільним портом, в якому можна сховатися, коли в глибоких водах життя починається надто сильний шторм. У сімейному порту вони можуть знайти сприйняття та допомогу. Сучасне суспільство створює такі ситуації, в яких допомога батьків стає доконечною.

Правила та статути

У кожній сім’ї формуються закони, обов’язкові для всіх. Коли в дітей починається період дозрівання, вони стають неслухняними, їх переповнює бажання критикувати всіх і все, а особливо правила, які ще донедавна вони цілком спокійно сприймали. Однак така поведінка є частиною зростання підлітків – завжди сумніватися в тому, чого від них очікують батьки та вчителі. Ці зусилля з боку дітей потрібні, щоб вони могли зрозуміти раціональність та значення правил, які встановлюють батьки.

Невдячне завдання батьків також полягає в тому, щоб подавати дітям приклад непохитної позиції щодо їх звинувачень у несправедливості, старомодності та відсутності чутливості. Підліток вміє цінувати батьків, які спроможні бути достатньо сильними та непохитними, коли це справді потрібно. Чимало дискусій та бунтів підлітків проти батьків – це насправді віддзеркалення їхніх особистих дискусій. Це пошук допомоги, щоб позбутися відсутності рівноваги й тих проблем, які вони відчувають у собі. Легко можна побачити, що в боротьбі з батьками підліток використовує аргументацію, яку чує від своїх однолітків, а наступного дня в суперечці з однолітками використовує аргументи, які почув удома від батьків.