«ТАК» ДЛЯ ЗЛАГОДИ В РОДИНІ

Згідні з цим? Аби дитина правильно розвивалась і була впевнена в собі, вона має усміхатися щонайменше 500 разів на день.

Кожна усмішка просвітлює її розум, відганяє страх, дає їй змогу контактувати зі світом.

Отож, одне велике «так» радости.

Майже всі – лікарі, психологи, вчені – звеличують радість. Той, хто сміється, не має виразки шлунка. Сміх і справді сприяє травленню (можна обійтися без таблеток); зміцнює серце і м’язи (замінює біг); стимулює творчі функції нашого мозку і підтримує у стані готовности рефлекси (без штучних засобів). І якщо цього всього вам замало, то пам’ятайте, що сміятися треба принаймні для економії: щоб наморщити чоло, треба залучити до роботи 65 м’язів, а щоб усміхнутися – лише 15!

На щастя, потрібно так мало, щоб наша дитина була щаслива! Достатньо одного слова, достатньо вияву ніжности, якогось жарту, сказаного мамою чи татом… і дитина вже на сьомому небі. Ілюструють це такі сценки з життя.

«Таточку, ти такий чудовий, коли жартуєш. Пам’ятаєш, коли ми мали спати на одному ліжку, ти зайшов до кімнати і став вдаряти паском об підлогу. Я тоді дуже злякалась і залізла під ковдру, але ти наблизився до мене, і я відразу зрозуміла, що це жарт; потім я тебе налякала, коли ти вийшов зі спальні, накинула на себе простирадло й удавала духу. Ти тоді дуже з мене сміявся» (Тамара, 8 років).

«Мамо, мені дуже подобається, коли ти з нами пустуєш, і коли ми граємося, ловлячи тата за те, що він щось накоїв» (Петрик, 7 років).

«Любий татку, я люблю, коли ти хапаєш мене за піжаму і піднімаєш вгору, наче я літак. Люблю, коли розповідаєш, яким бешкетником ти був у дитинстві» (Марко, 7 років).

Як бачимо з усіх цих прикладів, потрібно так мало, щоб дитина почувалася щасливою. А ми так часто є причиною її страждань і пригнічености. Вибачте нам, що будемо щирими аж до болю, але причиною, від якої найбільше страждають наші діти, є окреме проживання або розлучення батьків.

Розлучення батьків стає для багатьох дітей причиною різних порушень. Дорослі часто навіть не здогадуються про це. Іноді діти внаслідок розлучень прокидаються вночі від страху, інші перестають їсти, ще інші мають нервові тики або проблеми з концентрацією уваги у школі… Мудре африканське прислів’я каже: «Там, де б’ються два слони, найбільше постраждає трава на галявині».

«ТАК» ДЛЯ ЛЮБОВИ

Хоча це «так» виглядає найприроднішим і найочевиднішим, але воно є найскладнішим і найважчим.

«Не любімо наших дітей тому, що вони є нашими. Любімо їх тому, що ми маємо навчитися їх любити», – слушно зауважує Марчело Бернарді.

Як часто нам здається, що ми чинимо правильно, але все якраз навпаки. Причина зрозуміла: хоча ми часто думаємо, що любимо, насправді це не так. Ось кілька прикладів.

  • Любити не означає перебільшувати.

«Там, де все робить мати, дочку сусідкою можна назвати», – каже старе прислів’я. У більшости випадків можна порадити таке: хочете зробити багато для ваших дітей? Робіть для них мало!

  • Любити не означає обожнювати свою дитину.

«Немає нічого гіршого для дитини, ніж певність у тому, що мама і тато цілковито їй віддані, що головною метою їхнього життя є турбота про неї» (Ф. Дольто, психоаналітик).

  • Любити не означає вважати, що заборонено забороняти.

«Любити» має поєднуватись із «наказувати» і «вимагати». Щобільше, вони є доконечними, як наприклад, у словах батька, котрий каже своєму синові: «Одягни мотошолом!» Любимо свою дитину також тоді, коли забороняємо їй завдавати собі кривду, як психічну, так і фізичну.

  • Любити свою дитину – означає вчити її бути людиною.

Ми навчилися плавати, як риби; навчилися літати, як птахи; долати простори, як метеори: коли ж почнемо ступати по землі, як люди?

Для того, щоб стати людьми, маємо насамперед навчитися жити, як людські істоти. І саме для цього нам потрібні батьки і вихователі.

Ті батьки, які не обмежуються лише даруванням життя дитині, а ціле своє життя продовжують формувати дитину: «продовжують» – означає допомагають їй ще раз народитися, допомагають їй ставати дорослою (а не лише великою!). Аби досягти такої високої мети, батьки мають самі постійно розвиватись і безнастанно самі себе виховувати.