Дитина настільки хитра, що завжди може почати вередувати і знайти зброю, за допомогою якої їй вдасться нас перемогти і примусити виконувати всі її бажання, навіть якщо оточення і ми самі ставимося до неї цілком правильно.
Перед такою загрозою маємо бути на висоті становища і не допустити, аби дитина робила все, що їй заманеться: якщо нам це не вдасться, спричинимося до того, що наша дитина стане вкрай вередливою.
Як із цим упоратись? Прислухайтеся до таких порад.
Перша порада. Якщо заборонимо щось, маємо бути послідовними в дотриманні нашої позиції. Так само, якщо накажемо дитині щось виконати, маємо не змінювати нашого рішення. Якщо відмовимося від нашого рішення, дитина утвердиться в переконанні, що, наполягаючи на своєму, вона зможе досягати бажаного. Маємо усвідомити, що шантаж буде чимраз сильнішим. Якщо дитина переконається в тому, що нерви батьків слабші за її наполегливість, тоді начуваймося: вона перемагатиме щоразу. Це спричинить чимало проблем.
Психолог Еґідіо Сантаче вважає: «Потурання примхам через те, що “дитина така малесенька”, окрім того, що вивільнює в ній егоїзм, спричиняється до формування деспотичного і прикрого для оточення характеру. Не даваймо себе ошукати думці, що “все минеться, коли дитина виросте”. Це так, наче сказати: “Поплямлю свій одяг, бо завжди можу його випрати…”. Якщо дозволимо вкоренитися поганим нахилам, згодом важко буде їх викорінити. Навіть тканину найвищої якости не завжди можна відчистити. Найкраще вважати, аби нічим її не поплямити».
Друга порада. Хай нашою реакцією на вередування ніколи не будуть злість і сварка. Бо таким чином нічого не доб’ємося, а лише погіршимо ситуацію. Дитина від того, що ми кричатимемо, не змінить своєї поведінки. Це їй не вдасться, навіть, якщо б вона дуже прагнула, бо цього не дозволить її підсвідомість. Між вами і вашою дитиною триватиме постійна війна, яка позначиться на житті всієї родини.
Третя порада. Коли дитина вередує, поводьмося так, наче нічого не діється, будьмо спокійними і намагаймося й надалі бути чуйними до неї. Згодом вона зрозуміє, що своїми істериками нічого не досягне, їй буде соромно і сама захоче їх позбутися.
Четверта порада. Подбаймо передусім про те, щоб не було причин для бунтарства. Саме тому дозволяймо нашій дитині гратися, бігати і навіть бруднитися. Відомий французький психоаналітик Франсуаз Дольто каже: «Дитина носить у собі непоборну потребу нищення усього».
Тому залишмо їй певну свободу в цьому. Яке маємо право вимагати від дитини, щоб вона стояла спокійно, коли ми довго розмовляємо зі знайомим про те, що аж ніяк не може бути цікавим для неї? Єдиним способом привернути до себе увагу і нагадати, що вона чекає, коли ми скінчимо, є бунт чи кинуте нам слово спротиву!
Запобігання бунтові нашої дитини полягає також у тому, щоб не нав’язувати їй зайвого. Наприклад, якщо дитина заплаче вночі, посидьмо біля неї хвильку, заспіваймо чи шепнімо на вушко щось приємне, але не носімо її на руках цілу ніч, бо тоді дамо їй те, що не є доконечним. Лише спричинимося до того, що вона почне звикати і вважати це за належне.
П’ята порада. Хвалімо дитину, коли почне краще поводитися.
Шоста порада. Не переймаймося дитиною більше, ніж це насправді потрібно. Побачите, що нинішні крики завтра стануть лише згадкою. «Час лікує рани», – каже прислів’я. Лікує також «благословенні» примхи. Отож, немає жодної трагедії. Ані в цьому, ані в будь-яких інших випадках.
Вправи
- Примхи – це вправи особистости, яка формується.
- Відтоді, як дитина починає казати «ні», вона вже менше є дитиною.
- Народжуємося людьми, стаємо особистостями, і все це також за допомогою примх.
Розуміння різниці
Немовля до першого року життя ще не є вередливим: потреби, які воно виявляє, завжди справжні. Тому, покладаючись на здоровий глузд, треба йому допомогти їх задовольнити.
Коли дитині виповниться два роки, вона починає демонструвати своє «я» і чинить спроби нав’язати свою волю, починає в такий спосіб перевіряти любов і надійність своїх батьків.
Це та мить, коли потрібно навчитися відрізняти її справжні потреби від примх.
Золоті думки
Є дуже велика різниця між «добрими» і «приємними» батьками.
Іноді для того, аби бути «добрими», треба для власної дитини виявитися «антипатичними»: тоді, коли, наприклад, з поважних причин забороняємо їй щось.
* * *
Краще мати запальну дитину, аніж мляву. Тимчасові «грози» є лише ознакою доброго здоров’я.
* * *
Вередливі діти, наче хмарки, які хочуть, щоб їх попестило сонце.