Батько – це та людина, що знайомить дитину з болем, символом якого є рана.
Це він закликає дитину до жертовности, піддає випробуванням. Вони полягають у вимозі працювати та йти на певні жертви, щоб добре розвиватися, досягати успіхів, мати добрі стосунки з иншими людьми й стати справді задоволеним собою. Батько ставить дитину перед труднощами або пояснює їй психологічно нелегкі ситуації, сприйняття яких вимагає зусиль, виконання завдання, й, таким чином, допомагає зрозуміти й прийняти “життєві правила”. Такий досвід робить дитину иншою, ліпшою особою. Ці “правила гри” добре відомі, бо походять з джерел вічної мудрости й становлять головний елемент здорового глузду.
Суть того, що дитина має зрозуміти, висловлюють такі формулювання, які часто використовують батьки:
- у житті не все гарне й легке;
- у ньому є і добро, і зло;
- щоби щось отримати, треба щось віддати взамін (наприклад: хто хоче, щоб його шанували, мусить поважати инших);
- не можна одержати нічого за ніщо.
В останньому твердженні йдеться, зокрема, про принцип взаємности в міжособистісних і родинних стосунках. Воно вказує дитині на те, що не можна ухилятися від умов, завдяки яким стосунки можуть належно функціонувати. Так діється тоді, коли всі – як діти, так і батьки – дотримуються кількох правил. Самих взаємних почуттів не достатньо, щоб забезпечити правильний розвиток родинних стосунків. Якщо дитина ухиляється від правил взаємности, стосунки від цього постраждають, навіть якщо існуватиме добра емоційна налаштованість. Природні й позитивні почуття доброти й любови насправді тільки спонукають до добрих стосунків, але цих емоцій не досить, щоб взаємини розвивалися успішно. Почуття, які не базуються на цінностях, не приносять зрілих плодів. Ви не можете нікого любити по-справжньому, якщо не готові дотримуватися засад правди й справедливости, подібно, як брак поваги до чужих прав неможливо узгодити зі стосунками, що ґрунтуються на справжній любові. Лише дотримуючись певних правил, можна досягти того, що стосунки будуть добрими.
Помірятися силами з життєвим випробуванням
“Рана”, якої завдав батько, стосується саме цього: змушує дитину перестати думати про життя інфантильними категоріями, немовби воно є раєм на землі, в якому все дається легко, без зусиль, де нічого не вимагається для того, щоб жити й підтримувати добрі стосунки з иншими.
Діти теж мусять любити батьків, приймаючи ті умови, які уможливлюють стосунки, що базуються на любові. Батько просить дитину “пожертвувати” дитячим підходом до життя й відмовитися від сприятливих обставин, які не вимагають зусиль, що їх гарантує на цьому етапі родина, а особливо мама. Він має намір сказати дитині: “Мусиш усвідомити, що життя не дає всього, не вимагаючи чогось взамін, цілий світ не крутиться навколо тебе лише для того, щоб ти був щасливий; не думай, що важких моментів, які вимагають зусиль, просто «не існує» або що хтось инший почуватиметься зобов’язаним усувати їх з твоєї дороги”.
Материнський кодекс прагне захистити дитину від болю й життєвих труднощів; батьківський кодекс схиляється до того, щоб підбадьорити дитину, додати їй відваги під час їх подолання, щоб не ховалася від них і не боялася їх, не уникала щоразу випробування, а успішно проходила їх, погоджуючись робити те, що за цих обставин видається правильним, добрим і конче потрібним.
Символом стосунків з батьком є “рана”, яку дитина носить у собі, у своєму характері й у своїй концепції життя як наслідок труднощів, з котрими їй довелося зіткнутися, які прийняла й успішно подолала.
Батько просить дитину, щоби не перетворювала те, що диктує їй прагнення й почуття приємности, на найвище мірило, принцип оцінки добра й зла. Просить дитину відмовитися:
- від всемогутности прагнення – погодившись із фактом, що не можна мати всього й що можна жити, приймаючи обмеження, міру, що можна бути щасливою, не маючи всього;
- від всемогутности думки – відмовившись від претензій на “здійснення” всього, що їй подобається, і від переконування инших у тому, в що хоче, щоб вони вірили для того, щоби “світ крутився” відповідно до її прагнень.