Молодшенький вже хвилин 30 зайнятий: із захопленням вивчає нічного метелика. У скляночці. Через лупу. З ліхтариком.
– Який же він гарний! – захоплюється.
– Фу, яка в нього шуба, – прийшла молодшенька.
– Ну так правильно, щоб не було холодно, він же нічний, – зі знанням справи відповідає юний ентомолог.
* * *
Усенький день довелося працювати за комп’ютером. Спина… Просто немає її. Не відчуваю. А роботи ще – почати і закінчити.
– Зроби мені масаж, будь ласка, – прошу молодшенького. Для нього це, мушу сказати, величезне задоволення. Для мене – реальне полегшення і можливість, не відриваючись, продовжувати роботу.
– А зараз новинка! – оголошує мій «масажист» через п’ять хвилин. – Масаж для голови, щоб вона краще думала!
* * *
Іноді буває дуже важко встояти перед спокусою попрацювати. Сьогодні я це зробила. І як багато з’явилося часу!
У результаті: борщ зварений, квартира прибрана, алгебра, геометрія, англ, укр.мова, основи здоров’я, читання, громадянська освіта, географія і навіть гербарій (!) – зроблені; ліниві вареники наліплені і з’їдені, все випране, сусіди від потопу врятовані. Фух!
Прекрасно, коли можеш встояти від спокуси попрацювати…
* * *
Молодшенька, повернувшись зі школи:
– Завтра попрошу вчительку, щоб пересадила від мене Віку або мене від Віки.
– Чому?
– Так у неї немає своєї точки зору! Вона все в мене списує!
* * *
– Чому Пушкін так багато написав? – з невимовним стражданням в голосі запитує молодшенька, то відкриваючи, то закриваючи книжку з «Піснею про віщого Олега».
– Писалося, от і написав.
– Коли б менше написав, ми б у школі менше вчили…
