Р0зділ шістнадцятий, в якому Аля читає чарівну книгу «Справаномер»

Книга була величезна. Щоб перегорнути сторінку, Недочеревику щоразу доводилося вставати зі стільця.

Нарешті він знайшов, очевидно, те, що шукав. Бо витяг з кишені окуляри і почав уважно читати. Потім щось записав на папірець, радісно потер руки і аж підскочив від задоволення.

Тоді закрив книгу і присунувся ближче до вогню. Простяг над ним руки і щось тихо замугикав собі під ніс. Він співав голосніше й голосніше. Аля нарешті почала розбирати слова:

  • Балакають про душу!
  • А я сказати мушу,
  • що не знайомий з панею цією!
  • То щось у ній тримають,
  • то щось у ній ховають,
  • ба, навіть як співають – то з душею!
  • А хто її бачив?
  • Тримав у руках?
  • Чи нюхав,
  • чи пробував з’їсти?
  • Із чого вона?
  • З бур’янів?
  • З комарів?
  • А може, з цибулі чи з тіста?
  • Мені здається, що душа
  • не варта й мідного гроша!
  • Бо я й копієчки не дам,
  • за те, чого не бачив сам!
  • Або подержати в жмені,
  • Або покласти до кишені!

Тут Недочеревик замовк і глянув на годинник на каміні, що, як дві краплі води, був схожий на годинник з вежі королівського замку. Тільки цей годинник мав ще й хвилинну стрілку, яка показувала без однієї хвилини дванадцяту.

Карлик заметушився і почав нишпорити по кишенях. З однієї витяг свого лівого черевика, узув його, тупнув ногою і… зник. Аля кинулася до дверей, але вони були замкнені. Вона згадала, що залишила ключ у замку з того боку дверей.

– Швидше, швидше, ключ! – вигукнула дівчинка і прислухалася, чи не дзеленькне щось об підлогу. Та ба! У цій кімнаті бажання не виконувались. Аля зрозуміла, що вона замкнена.

Шукаючи порятунку, дівчинка згадала, що в кишені в неї є ключ від хвіртки з королівського саду. Вона про всяк випадок вийняла його і спробувала відчинити ним двері. О, яка радість – замок легко відімкнувся!

Але як тепер дістатися до маленької кімнатки з виходом у сад? Аля відімкнула вже кілька дверей, однак усі вони вели в ту кімнату, з якої вона щойно вийшла.

З розпачу дівчинка ледь не заплакала, адже карлик міг повернутися будь-якої миті. А вона так і не встигне прочитати чарівну книгу.

«А якщо спробувати знову…» – подумала Аля, підбігла до стіни і швиденько провела по ній пальцем. З’явилися дверцята. Дівчинка прочинила їх і нарешті опинилася в карликовій кімнаті… Вона підійшла до столу і прочитала на обкладинці:

– Спра-ва но-мер.

«Що воно за Справаномер?» – здивувалася Аля, але оскільки треба було поспішати, вона відкрила книгу.

ІНСТРУКЦІЇ ІЗ ЗАЧАРУВАННЯ І РОЗЧАРУВАННЯ

було написано на першій сторінці. Аля перегорнула її і радісно скрикнула. Перед очима була

Інструкція № 12. Як перенестися з країни Недоладії

Рівно о 12 годині, коли хвилинна стрілка затулить годинну, стати перед годинником королівського замку, доробити все, що є в тебе недоробленого, і проказати закляття:

  • І до-роби!
  • І до-пиши!
  • І роз-почни!
  • І не лиши!
  • І до-їдай!
  • І до-пивай!
  • Із Недо-ладії
  • ВТІКАЙ!

Щоб краще запам’яталось, Аля подумки повторила закляття і перегорнула сторінку. Далі йшли адреси. Серед них дівчинка прочитала й свою: вулиця Будівельників, 127, квартира 121. Вона пробігла очима до кінця списку, до чистої сторінки, на якій раптом почала з’являтися нова адреса – наче хтось невидимою ручкою швидко виводив літеру за літерою. І тут Аля все зрозуміла.

«Цей Справаномер, – подумала вона, – і є тією чарівною книгою, куди записуються всі адреси недороблених справ. І тоді карлик взуває черевика, мчить у те місце і любісінько забирає недороблене в Недоладію! – Все ясно! Щоб перенестися з Недоладії, він взуває черевика, а щоб повернутися – знімає!»

Отож, щоб повернутися додому, їй треба стати на площі перед годинником, заплести другу кіску і, коли проб’є рівно дванадцята, промовити закляття. Аля швиденько перевірила в кишеньці, чи не загубилася стрічка. Ні, стрічка була на місці.

Заспокоївшись, Аля гортала книгу далі. «Невже я нічого не дізнаюся про себе?» – засмутилася дівчинка. Та коли перегорнула останню сторінку, зрозуміла, що знайшла те, чого шукала. На сторінці рукою Недочеревика було написано: «Список людей, які недоробляють свої справи і обрані мною для перенесення в Недоладію».

Аля звернула увагу, що в списку проти кожного прізвища стояли цифри: дев’яносто вісім, сімдесят шість, п’ятдесят чотири. Біля імені Алі, що значилось у списку під номером один, чорнілася цифра 100 і слово «перенесена».

Внизу дівчинка помітила написану дрібненькими літерами примітку: «До Недоладії переноситься лише той, хто недоробив рівно сто справ».

Під номером другим у списку стояло прізвище її сусіда – Сашка Тишка і цифра дев’яносто дев’ять. Отже, йому лишилося недоробити всього одну справу, і він опиниться в країні Недоладії.

«Ні, не буде цього! – вирішила Аля. – Хай-но я виберуся звідси, я всіх їх попереджу». Вона похапцем вирвала сторінку і заховала її в кишеньку. А тепер – мерщій до Недоладька, поки не вернувся карлик!

Аля пальцем намалювала на стіні двері і вийшла в коридор. Потім зробила те саме в коридорі і опинилася на пустирі. Двері за нею одразу ж зникли. Але тепер вона знала таємницю будиночка.

А до неї, всміхаючись на весь рот, від чого його фізіономія здавалася ще недоладнішою, поспішав Недоладько.