Гвардійці знову всілися на старе місце і втупилися в Алю. Щоб не бачити їх, дівчинка відвернулася до стіни. Стомлена, вона скоро заснула.
Гвардійці довго сиділи нерухомо. Але, почувши рівне Алине дихання, один з них, намагаючись не бряжчати залізяччям, повернув голову до другого. Він мовчки дивився на товариша, покручуючи лівого вуса, бо правого в нього не було зовсім. Другий гвардієць з усієї сили вдавав, що не помічає його погляду і був ладен геть увесь втягтися в каструлю, що правила йому за шолом.
Тоді перший тихенько кахикнув.
– Умгу-умгу-умгу! – загуло в каструлі.
Перший гвардієць сердито прошепотів:
– Та зніми ти того клятого казана!
Другий обережно зняв каструлю і поставив на кам’яну підлогу. Стало видно, що в нього тільки половина бороди.
– Бодай вона згоріла, така служба! – теж пошепки поскаржився він.
– Та не крути, не крути, Недобородо! – сказав перший.
– Ну чого ти прискіпався, Недовусе? – сердито пирснув другий.
– Вона ж зовсім ще дитина! – докірливо мовив Недовус.
– А що тобі до того? Чи теж закортіло туди? – і Недоборода показав на ґрати.
Обидва гвардійці замовкли.
– Дітей почав хапати! – з обуренням у голосі обізвався Недоборода.
– Отож і я кажу! – жваво повернувся до нього Недовус.
І тут, наче змовившись, вони разом встали і пішли до залізних дверей.
Недоборода встиг вставити ключ у замок, коли почулися кроки. З переляку залишивши ключ у дверцятах, гвардійці кинулися назад. Недоборода поспіхом насунув на голову каструлю і всівся поруч з товаришем.