Несподівано в обіцянок-цяцянок почали дзвонити мобільні телефони. Сашко з подивом побачив, як надутий підданий Ябільшенебуди, що стояв найближче до кущів, вийняв мобільник, натиснув кнопку прийому і… луснув!
Луснув, наче величезна мильна бульбашка! На площу впали мобільник, краватка та паперові штани!
Те саме траплялося з усіма обіцянками-цяцянками!
Вони лускалися одна по одній!
Від здивування Сашко мовби задерев’янів.
Аж ось задзвонив мобільник королеви Ябільшенебуди! Вона витягла його і натиснула кнопку…
Тієї миті Перший Недорадник, який вражено дивився на це суцільне лускання, видно, щось зрозумівши, верескнув:
– Не натискайте, ваша буль…
Але було пізно!
Королева Ябільшенебуда розлетілася на тисячу кольорових бризок!
Вражені недоладяни не довго роздумували! Вони кинулися до байдиків, що оточували поміст для страти, і почали виривати в них кийки. Байдики навіть не пробували чинити опір! Вони самі кидали свою зброю і тікали, хто куди бачив!
Сяк-таки, побачивши, що залишилися без королеви і королівського почту, кинулися врозтіч і за хвилину позникали з очей недоладян. Вони бігли з усієї сили, аж поки опинилися в рідній країні. І лише тут вони почулися в безпеці.
Сашко видерся на поміст і почав розв’язувати руки друзям. Вони ошелешено роздивлялися на всі боки, не розуміючи, що відбувається.
– Що це? Як це? – не терпілося Алі. – Що з ними зробилося?
– Я сам не знаю! – стенув плечима Сашко. – Це наш комп’ютерний геній щось придумав! А ось і він! Його питайте!
Недосайт, усміхаючись на весь рот, піднімався на поміст. За ним бігли інші недоладяни. Вони обнімали недавніх в’язнів, тисли їм руки і гукали: «Уррра!».
Над натовпом літав папуга Фері і вигукував:
– Гуррра! Гуррра! Бульбашки скундяпилися! Гуррра!
І ніхто не звернув уваги на те, що Перший Недорадник, задкуючи, відступив у тінь замкової стіни, прокрався до кущів і зник серед зеленого листя.
Колишня королева Сяк-Такева, а теперішня Недофрейліна, підхопивши свою пишну сукню, побігла на конюшню. Там стояла її карета, на якій вона приїхала разом з королевою Ябільшенебудою з Міста Обіцянок. Але до нього вона повертатися не збиралась. Вона хотіла якнайшвидше втекти хоч світ за очі, аби лише не залишатися в Недоладії.
Вона бігла і верещала:
– Лаштуйте мою карету! Ми їдемо геть! Несіть сюди мої сукні, і мої прикраси, і мої перуки, і мої пундики! Геть, геть від цих невдячних підданих і з цієї негостинної країни!
Але виконувати її накази було нікому – бульбашкові слуги полускалися, а сяк-таки вже були на півдорозі до своєї країни!
Довелося бідолашній Сяк-Такеві самій вхопити батіг і замість кучера поганяти коней, аби швидше втекти від «невдячних» підданих.
А потім Аля й Сашко зі старими та новими друзями пішли до Недоштанькового недотелю. Але називати його недотелем вже не можна було. Це був гарний готель з великою, пишно обставленою залою для зібрань. У ній друзі й повсідалися за круглим столом.
Всім не терпілося почути відповіді на запитання, що крутилися в них на язиках. Але перш за все вони хотіли послухати Недосайта.
– Ну, кажи, як тобі вдалося їх полускати?! – не витримала Аля.
– Дуже просто! – ніяково пояснив Недосайт. – Спочатку я дізнався пароль бази даних на всі мобільники. Кхм… Потім зі свого ноутбука зайшов у базу і… по голосовій пошті запустив вірус!
– Вірус? Який вірус? – вигукнули всі хором.
– Звичайний! Комп’ютерний! Всього ДВА слова: ОБІЦЯЮ ОБІЦЯТИ!
Обіцянки-цяцянки не могли ні виконувати цю обіцянку, ні не виконувати!
Це протиріччя роздирало їх зсередини! І від того вони лускали! А наштовхнув мене на цю ідею Фері, коли обіцяв ніколи нікому нічого не обіцяти! – усміхнувся Недосайт і погладив папугу, що сидів у нього на плечі.
Фері надувся від гордості, нахилив голову і сказав:
– Ферррі не дурррень!
– А тепер розкажіть нам, як ви все це допустили! – запитала Аля.
– Е-е, це довга історія! – усміхнувся Недоладько.
– Починати треба з плану, який він придумав, щоб передати тобі листа! – буркнув Недоштанько.
– Ой, краще я все розповім! І як він придумав! І як здійснив! І як нам не вдалося! – заторохкотіла Недопопелюшка. – Ось слухайте! Спочатку Недоладько придумав, як перенестися з нашої країни до вашої! Він, ризикуючи життям, прокрався в будинок Недочеревика!
– У будинок Недочеревика?! – сплеснула в долоні Аля.
– Атож, атож! Та ще й уночі! Коли той спав! Недаладько – справжній герой! – Недопопелюшка лагідно погладила Недоладька по руці. – І вкрав у нього черевики! Уявляєте?
Недоладько зашарівся і знічено промовив:
– Ну, не вкрав, а взяв ненадовго! Я подумав, що взую їх – і перенесуся з Недоладії! Адже закляття я знав!
– І все так і вийшло! І так і вийшло! – знову заторохкотіла Недопопелюшка.
– Тільки я не бачив, що мене вистежив шпигун-шмигун! – знову заговорив Недоладько. – І хоч Недочеревик без своїх чарівних черевиків не міг погнатися за мною, він послав замість себе сяк-таків!
– Черррепашки ніндзя! – загукав папуга Фері.
– Саме так! Вони напали на мене просто під твоїм вікном і відібрали листа! Хоч я відчайдушно боровся! Але ж я не думав, що у твоїй країні я зменшуся і стану зростом точнісінько, як вони! Тому вони мене й подолали!
– Так це був ти! Ми бачили сліди твоєї боротьби! – сказав Сашко. – І листа знайшли, точніше, те, що від нього залишилося. Хоч дехто, – Сашко зиркнув на папугу, – переконував нас, що з сяк-таками боровся карлик!
– Ну а що ж йому було думати, якщо я був у карликових величезних зелених черевиках із червоними шнурівками! – заступився за папугу Недоладько. – Я побачив, що сяк-таки від мене не відчепляться, тому я проказав закляття і повернувся назад у Недоладію…
– …і звалився просто на голову Байдужеві та його байдикам! І вони його схопили! – аж підскочила від збудження Недопопелюшка.
– Бо, виявляється, черевики мали повернути мене точнісінько на те місце, з якого взяли! Тобто до ось цього недотелю. Адже я вирушив звідси! Але оскільки я повернувся без черевиків, то впав просто на площу перед замком. А там саме марширували ці кляті байдики… А що там далі було, я не знаю! Тільки зрозумів, що їм вдалося принести листок з Першим Недорадником сюди! І Недочеревик його знову оживив! – закінчив свою розповідь Недоладько.
– Стривай, стривай! – гукнула Аля. – Чому ти кажеш, що повернувся без черевиків? А куди ж вони поділися? Адже коли я пробралася до зачарованого будиночка Недочеревика і вони мене там схопили, черевиків на карликові не було! Я це добре помітила! Бо ще думала, як повідомити вас про це!
– Ммм, – зам’явся Недоладько. – З черевиками вийшло якось…
– Що вийшло?
– Вийшло, що я таки справді їх нібито вкрав!
– Як це – нібито?!
– Річ у тім, що черевики з мене злетіли, коли я повертався назад! Вони загубилися!