Столиці, міста і містечка, велетенські і зовсім крихітні країни – усе це тепер випало Іванові Силі побачити на власні очі.
Він був захоплений, як дитя.
Але найбільше враження на нього справило море, яке він уперше побачив в Іспанії.
Хлопець годинами сидів на березі, вдивляючись у синій безмежний простір, що дихав, хвилювався, і пінився, і жив своїм потаємним, незбагненним життям. Дуже дивно, але море нагадувало йому рідні гори. Така ж воля і широта буяла в ньому! Ех, як би він тепер покачався-повалявся в нагрітій сонцем конюшині на батьковому полі!
– Старий! – помахав рукою до нього здалеку Міха, – Тебе мадам Бухенбах шукає.
Іван піднявся, обтріпався від піску і востаннє пустив «жабку». Плаский камінь чотири рази вдарився об хвилі і зник. Сила ще раз глянув, як Голий зі своїм псом хлюпаються у воді, усміхнувся і подався стежкою до міста.
Мадам Бухенбах була сама люб’язність.
– Мій солодкий ведмедику! – почала лащитися вона до нього. – Маємо унікальну пропозицію.
Іван насторожився: усі такі пропозиції завершувалися для нього важкими трюками.
– Я вже виконую нові номери, від яких публіка шаленіє, – пробував захиститися Іван.
– Так, коли ти на своєму чарівному носику згинаєш залізну палицю – це щось незрівнянне!
– А «зуби мамонта»? – продовжував Іван. (Під час цього номеру він зубами крутив канатом, на якому висіло четверо людей.)
– Усе правильно, мій хлопчику, – пані Аделія поклала руку йому на груди. – Але тобі пропонують щось зовсім інше. Ти коли-небудь чув про кориду?
– Це коли з биками борються? – почухав потилицю Іван.
– Так, – ствердно кивнула мадам. – Іспанці пропонують найсильнішій людині Європи спробувати себе в їхньому національному виді змагань.
– От тільки ще з худобою не бився, – буркнув Іван, але те, що його назвали найдужчим, було приємно почути. Кожному подобається, коли його хвалять…
Стадіон ревів як несамовитий. На піску арени вже виднілися сліди крові, але головний поєдинок був попереду. Для Івана Сили вибрали найбільшого бика. Він люто дихав у загоні, б’ючи переднім копитом. На верховинця довго вибирали костюм тореадора, але потрібного розміру так і не знайшли. Тож Іван накинув червоний плащ просто на голі плечі.
Бик відразу кинувся на нього. Іван спробував штрикнути його шпагою, але нічого не вийшло. Так тривало кілька разів, доки тварина добряче не зачепила Іванові бік.
– Ах ти ж скотино дурна! – Сила скинув з себе плаща, в якому він плутався, і відкинув подалі шпагу.
Стадіон захвилювався.
– Що виробляє цей чужинець?
– Як він боротиметься з розлюченою твариною?
– Це що – кінець бою?
Ніби відчувши прилив нової сили, бугай метнувся просто на Івана.
– Ах! – зойкнули всі, передчуваючи трагедію. Але трагедії не сталося, бо Іван схопив його за роги.
Так вони стояли один проти одного, впершись поглядами і тілами. Стадіон заворожено принишк. Такого тут ще не бачили.
– Ех, татові галушки! – голосно крикнув Іван і щосили крутнув вправо. Бик завалився на бік, а в руках парубійка залишилися… роги.
– Ну й варварство! – сплюнув невдоволено Іван, не звертаючи уваги на неймовірні овації стадіону. «Невже таке може комусь подобатись?» – дивувався він.
– Нате! Подавіться! – кинув він роги подалі на трибуну.
Там зчинилася справжня колотнеча – кожен хотів ухопити роги собі.
– Аміґо! Ви можете забрати свою здобич. Будуть смачні відбивні. Ням-ням! – звернувся до нього розпорядник змагань.
– Їжте їх самі, – огризнувся Іван. – Я не звик пожирати своїх суперників.
Цілий вечір він провів з Мілкою на морі, заспокоюючись після найнеприємнішого у своєму житті бою.
– Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять з неї смертельну забавку? – селянський син ніяк не міг збагнути такого дикунства. Ця думка засіла йому в голову, наче цвях.
Море бурунилося і відповідало йому криками чайок.