Доки Драґо з Пиптиком сидять під мостом і бояться, можу зовсім трошечки розповісти вам про Маляку. Еге ж, мабуть, уже час про неї розповісти. Слухайте.
Маляка дуже хотіла бути принцесою. Навіть мріяла нею стати. Але поки що вона була першокласницею. А якщо ти першокласниця, то мріяти про принцесу не дуже зручно, бо в першокласниць бувають уроки. А на уроках взагалі мріяти не дозволяється. Навіть про принцесу. Щоправда, Маляка все одно мріяла. Непомітно. Мовчки. Тільки вчителька, як би непомітно Маляка не мріяла, однаково здогадувалася про ті фантазії. Тобто Маляччина непомітність для вчительки була помітною. Спочатку Маляка думала, що вчителька знає якісь чари і вміє непомітність перетворювати на помітність. Але якби вчителька використовувала чари, то вона мусила би промовляти якісь чарівні слова. А чарівних слів учителька при Маляці ні разу не промовляла. Це точно. Тоді Маляка зовсім розгубилася. Але якось вчителька сама їм на уроці призналася. Про інститут. Розумієте, перш ніж прийти до школи, всі вчительки вчаться в спеціальних інститутах. Або й у цілих університетах. Отам, мабуть, їх і навчають здогадуватися. Еге ж, так воно і є. А ще вчителька здогадувалася про таємне Маляччине мрійництво через те, що Маляка через нього часто забувалася записувати в щоденник домашнє завдання.
Зате вчителька не забувалася записувати в щоденник. Причому не в свій, а в Маляччин щоденник записувала. Воно й зрозуміло, бо ж у вчительки свого щоденника не було. От вона й писала в Маляччиному. А Маляці взагалі-то не шкода, нехай бере пише. Маляку, між іншим, з дитинства вчили ділитися з ближніми. А вчителька ще й яка ближня – вона просто перед Малякою сидить: Маляка за першою партою, а вчителька – ось, за вчительським столом, доторкнутися можна. Та одне Маляку не влаштовувало: вчителька писала в її щоденнику зауваження. Якби побажання писала чи привітання з Різдвом, наприклад, то нехай би було, не шкода, а так… Просто за такі зауваження вдома Маляку батьки обмежували. То тістечка не дозволяли в молоці розкалапецювати, то погуляти на вулицю не випускали.
Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося.
У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от. У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто чомусь вони запитують тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали. А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість Марійка в неї виходило Маляка. Я вже пояснював чому, через труднощі з вимовою. І через язик. Сама Маляка тут узагалі ні при чому.
Отже, так вона відповідала собі й відповідала. А дорослі – народ довірливий, подумали, що це все серйозно. Тоді й почали називати Маляку Малякою. Перший час мама з татом щось таке пригадували, буцімто називали доньку Марійкою, але скоро й вони звикли. Тепер Марійкою Маляка тільки зошити підписує, а представляється всім Малякою. Тож знайомтеся – Маляка. А вас як звати? Дуже приємно.
Так ось. Маляка просто марила всім, що якось стосувалося принцес. Навіть драконами. Тільки принцесою вона мріяла стати, а драконом не дуже. Навіть дуже не хотіла. Але дуже мріяла бодай разок на драконі покататися.
Якось Маляка прочитала в товстій енциклопедії, що на далекому острові Комодо живуть майже справжні дракони: величезні ящірки – варани.
Одного разу на Різдво Маляці подарували глиняну скарбничку-кота. Відтоді вона почала кидати в кота копійки – збирати на подорож до драконячого острова. Мабуть, уже всі здогадалися, навіщо Маляка хотіла потрапити на Комодо? Правильно – на драконах покататися. Але поки гроші не назбиралися, Маляка драконів просто малювала по всіх усюдах. На полях у зошитах малювала, на шпалерах у своїй кімнаті, ще й татові ззаду на куртинці намалювала. А одного разу навіть на справжній гарматі – крейдою.
Зрозуміло, що на війні Маляка ні разу не була і у війську не служила. Зрозуміло, що не дуже віриться про гармату. Але не брешу, чесно – на гарматі малювала. Це було в бабусі на роботі. Роботи всякі на світі бувають, на деяких роботах трапляються гармати.
На одній такій роботі працювала Маляччина бабуся. У музеї. Колись вона працювала в школі вчителькою. А потім постаріла й у школі їй сказали, що треба йти на пенсію. Бабуся дуже не хотіла на пенсію, бо дуже любила дітей і навіть потрошечку віддавала їм своє серце. У неї навіть така улюблена книжка на столі завжди лежала – «Серце віддаю дітям». Бабуся так довго працювала в школі і поділилася своїм добрим серцем з такою кількістю дітей, що зрештою їй самій мало що лишилося. Через це виснажене бабусине серце часто боліло.
Школярі теж дуже любили Маляччину бабусю і не хотіли відпускати її на пенсію, тому пішли і сказали про це директорові школи. Директор уже мало не лишив бабусю працювати далі, але на радощах вона так розпереживалася, що довелося викликати швидку допомогу.
Коли бабусю виписали з лікарні, до школи її вже не взяли – через стан здоров’я. Тоді бабуся сказала, що все життя була серед людей і тепер не збирається сидіти вдома. Пішла і влаштувалася в музей – квитки продавати. Хоч тут їй було краще, ніж удома, Маляка бачила, що бабуся сумує за школою і за школярами. Як же Маляці хотілося, щоб бабусине серце знову стало здоровим і її знову взяли працювати вчителькою. Але ж як цьому зарадити? Маляка не знала. Вона могла лише мріяти.
Сьогодні субота, і Маляка пішла з бабусею на роботу. Надворі біля музею був іще один музей – під відкритим небом. Оце там, під відкритим небом, стояли гармати та інші бойові машини. Але цього разу Маляка не стала малювати на них дракона, бо минулого бабуся насварилася на неї пальцем і пригрозила, що більше не візьме з собою. А Маляка любила ходити з бабусею на роботу. Тому тепер вона дала спокій гарматам із танками і вирішила сплести собі віночок. А що, теж цікаво.
Зовсім неподалік музею росло багато кульбабок. Маляка пішла туди і нарвала собі букет. Потім вона той букет довгенько нюхала. Потім у неї ніс зробився жовтий-прежовтий, наче теж перетворився на кульбабку. А вже потім Маляка сплела собі вінок.
Затим їй стало нудно. І Маляка все-таки вирішила піти й намалювати казкового змія. Вона поправила трохи завеликий вінок і рішуче пішла малювати дракона. Дістала з кишеньки кольорову крейду, присіла почіпки на асфальті перед музеєм – і закипіла робота.
Гарний виходив дракон, що й казати, – великий і яскравий. Маляка так захопилася, що навіть не помітила двох справжніх драконів, що з цікавістю спостерігали за нею, виглядаючи з-за танка.
Це були Драґо і Пиптик.