Маляка трохи здивувалася, коли біля неї приземлилися два справжні дракончики. Вони одразу ж гепнулися на коліна перед принцесою.
– Ой мамцю! – зойкнула дівчинка.
– Не бійся нас! – якомога лагідніше промовив Драґо. – Ми не будемо тебе ображати.
– Я й не боюся, – закопилила губу Маляка. – Просто я неправильно хвоста намалювала! Ану, ти, товстенький, – мовила вона до Пиптика, повернись тако трохи боком. О! Трошки задери хвоста. Та не так сильно! Ага, сюди крапельку, до мене, о! Так і постій. – Вона тут-таки заходилася підправляти зображення на асфальті.
– А ви звідки тут? – спитала Маляка, закінчивши малювання й вдоволено обтрусивши руки від крейди. – Але, ні, чекайте, не кажіть! Я сама вгадаю: ви з острова Комодо, ге?
– Ні, ми з Драконії, Ваша світлосте! – мало не до землі схилив голову на диво ґречний Драґо.
Навіть Пиптик був ошелешений такою поштивістю друга. У нього аж мову на секунду відібрало. А коли повернуло, Пиптик теж дуже галантно промовив:
– Ми б хотіли запросити Вас до нашої чудової країни, Ваша ясносте.
– Як-як ви сказали? Моя світлість?
– Саме так, – кивнув Пиптик. – І ще ясність.
– Ваша ясносте, – додав Драґо.
– Ви ж принцеса? – знову заговорив Пиптик.
Обидва дракончики запитально дивилися на Маляку. А вона, ні хвильки не вагаючись, відповіла:
– Звісно що принцеса.
– То ви згодні? – тепер дракончики дивилися на Маляку з надією.
– А ви покатаєте мене на спині? – підстрибнула від нетерплячки дівчинка.
– Довеземо аж до самісінької Драконії! – запевнив її Драґо.
– Тоді я згодна. Тільки спочатку збігаю до бабусі, треба ж відпроситися.
Це Маляка дуже правильно зробила. Дуже й дуже правильно. Якщо хтось кудись тебе запрошує, треба обов’язково в дорослих дозволу спитати. Надто, коли тебе запрошують незнайомі дракони. Хай навіть і маленькі. Це я вам точно кажу: правильно Маляка зробила. Молодець! Рожева Маляччина сукенка легеньким метеликом майнула перед носами дракончиків, що й досі стовбичили навколішки, і зникла за музейними дверима.
– Як ти гадаєш, її бабуся відпустить? – припавши чолом до асфальту, спитав Пиптик.
– Сумніваюся, – так само не розгинаючись, відповів Драґо. – Але вже як буде. Головне, щоб швидше вийшла, бо в мене шия болить так коцюрбитися.
Маляка вибігла з музею дуже швидко. Вона радісно помахала дракончикам долонькою.
– Ну все – можемо летіти! Гей, чого це ви тут повзаєте? Щось загубили?
– Ні, нічого не загубили, – відповів Драґо.
– Ми просто Вам уклоняємось, – пояснив Пиптик.
– Годі мені вклонятися, полетіли! Чи ви пожартували?
– Ніяких жартів! – стрепенувся Драґо. – Залазьте мені на спину та цупкіше тримайтеся за шию, бо може вітром здути.
– Неймовірно! Я буду кататися на драконі! – заплескала в долоні Маляка.
– Я все-таки не розумію, – промовив Пиптик, – невже бабуся Вас так запросто відпустила з нами?
– Чесно-пречесно! Я сказала їй, що сплела віночок, намалювала на асфальті дракона, а тепер буду кататися на драконові верхи. А вона сказала, що можна гратися, доки вона не покличе.
– Отже, летимо! – скомандував Драґо. – Ви не забулися, що я вам казав про вітер?
– Я триматимусь, як реп’ях! – безтурботно вигукнула Маляка і вже за мить сіла верхи на Драґо.
Обидва дракончики злетіли.
Коли вони пролітали повз Велику Маню і Дулю, що сиділа в неї на щиті, Драґо прокричав:
– Дякуємо! Принцеса погодилась!
– Ого! – перекрикуючи шум вітру в вухах, закричала Маляка. – Мені здалося, чи вона справді нам підморгнула?!.