Я вважаю, що мій день народження і Різдво – два найкращі дні в році. Найкращий день народження я мала тоді, коли мені виповнилося сім років. Ось як усе відбувалося.
Прокинулась я дуже рано. Тоді я жила в кімнаті Лассе і Буссе. Вони ще спали. Моє ліжко скрипить, і я почала крутитися туди-сюди, щоб воно заскрипіло ще дужче і Лассе та Буссе прокинулися. Я не могла їх погукати, бо коли в когось іменини, він має вдавати, що спить, аж поки хтось його розбудить. Та вони спали й не переймалися тим, що треба мене будити. Я так сильно скрипіла ліжком, що врешті Буссе прокинувся, сів на ліжку й заходився куйовдити собі чуба. Потім він розбудив Лассе, і вони крадькома вийшли на горище й спустилися сходами. Я чула, як мама в кухні торохтіла посудом, і від хвилювання ледве могла спокійно лежати.
Нарешті я почула тупіт на сходах і щосили заплющила очі. І ось – рип, двері відчинилися, і на порозі з’явилися тато, мама, Лассе, Буссе і Агда – наша служниця. Мама тримала тацю, на якій стояла чашка гарячого шоколаду, ваза з квітками і великий пиріг, посипаний цукром та родзинками, з кремовим написом «Лісі 7 років». Його спекла Агда. Однак не було ніяких подарунків, і я вже стала думати, що це якісь дивні іменини.
Аж тут тато сказав:
– Пий швидше шоколад та підемо шукати подарунки.
Я зрозуміла, що вони приготували для мене несподіванку, і швиденько випила шоколад.
Потім мама зав’язала мені очі рушничком, а тато покрутив сюди і туди, а тоді кудись поніс, хоч мені не видно було куди. Я чула, що Лассе та Буссе бігли поруч, бо пощипували мене за пальці й питали:
– Угадай, де ти?
Тато спустився зі мною сходами, походив колами, і на якусь мить я відчула, що ми надворі, а за хвильку він знову піднявся сходами. Аж нарешті мама зняла з моїх очей рушничок.
Тоді я побачила, що ми опинились у кімнаті, якої я раніше не бачила. Принаймні так мені спершу здалося. Потім я виглянула у вікно і побачила Північну садибу. Там біля вікна стояли Брітта й Анна і махали мені рукою. Тоді я зрозуміла, що ми в колишній бабусиній кімнаті, і що тато так довго йшов сюди, аби збити мене з пантелику. Бабуся жила в нас, коли я була зовсім мала, проте кілька років тому перебралася до тітки Фріди.
Відтоді в цій кімнаті мама тримала верстат і купу старих речей. Проте тепер тут не було ні верстата, ні тих старих речей.
Кімната стала така гарна, що мені здалося, наче її облаштував якийсь чарівник. Мама сказала, що її справді облаштовував один чарівник, тобто тато, і це буде моя власна кімната, яку вони мені дарують на день народження. На радощах я заверещала, бо мені здалося, що це найкращий іменинний подарунок, який я коли-небудь отримувала. Тато зізнався, що мама також допомагала йому вичаровувати. Тато вичарував сюди шпалери – оці красивенні шпалери в дрібнесенькі квіточки, а мама – фіранки на вікна. Вечорами тато пропадав у майстерні й вичаклував письмовий столик, круглий стіл, полицю і три стільці, а потім усе це пофарбував набіло.
Мама вичаклувала хідники в червону, жовту, зелену й чорну смужку, які лежали на підлозі. Я сама бачила, як вона їх ткала взимку, але й гадки не мала, що це для мене. І, звичайно ж, я бачила, як тато майстрував меблі, однак тато завжди щось майструє людям на замовлення, тож мені навіть на думку не спало, що то для мене.
Лассе та Буссе тут таки перетягнули через горище моє ліжко до моєї нової кімнати, і Лассе сказав:
– Але ввечері ми все-таки приходитимемо до тебе й розповідатимемо про привидів.
Насамперед я побігла до кімнати Лассе та Буссе й забрала своїх ляльок. За цей час у мене їх назбиралося вдосталь – чотири великі й три малі. Для малечі я влаштувала чудову кімнату на полиці. Спершу постелила килимок із клаптя червоної матерії, а потім розмістила там гарненькі лялькові меблі, які мені подарувала бабуся, а тоді поставила іграшкові ліжка і поклала на них ляльок. Тепер вони також мали власну кімнату, як і я, хоч і не були іменинниками. Найбільше лялькове ліжко, в якому лежала Белла, я поставила в кутку біля свого ліжка, а ляльковий візочок із Гансом та Ґретою – в іншому. Ох, як гарно стало в моїй кімнаті!
Потім я гайнула до кімнати Лассе та Буссе і принесла звідти всі свої коробки й речі, що лежали в їхніх шухлядах. Буссе сказав:
– Чудово! Тепер буде більше місця для наших пташиних яєць!
У мене було тринадцять власних книжок. Їх я теж поставила на полицю, а ще поклала туди всі свої журнали про Швецію й коробочки зі своїми закладками. Того добра в мене було чимало. У школі ми ними обмінюємося. Але двадцять закладок у мене такі, що їх я нізащо не обміняю. А найкрасивіша – з великим ангелом у рожевому одязі і з крильми. Усе це помістилося на моїй полиці.
Ось який гарний день видався тоді, коли мені подарували власну кімнату.