У вираженні любові слова мають велику силу. Слова відданості і ніжності, похвали і заохочення, слова, які скеровують у правильному напрямку, немовби говорять: «Я про тебе турбуюся». Такі слова – ніби теплий дощ, живлять у дитячій душі певність і безпеку. Навіть якщо їх проказують швидко, діти їх не забувають. Дитина все життя пожинатиме плоди слів утвердження.
І навпаки, прикре слово, вимовлене під впливом поганого настрою, може вразити дитину, підважити її самооцінку, посіяти сумнів у своїх можливостях. Діти-бо гадають, що ми глибоко переконані в тому, що говоримо. Древня єврейська приповідка зовсім не перебільшує, коли стверджує: «Смерть і життя – у владі язика» (Прип. 18:22).
Другою мовою любові є слова утвердження. Дехто з дітей відчуває найбільший сенс любові саме в таких виявах. І, як згодом побачимо, це мають бути не лише слова «Я люблю тебе».
Слова, що виражають відданість і ніжність
Ще задовго до того, як дитина починає розуміти значення слів, вона сприймає їх емоційне послання. Тон голосу, настрій, турбота передають емоційне тепло і любов. Усі батьки говорять до своїх немовлят, які насправді розуміють лише вираз обличчя і ласкаве звучання, поєднане з фізичним доторком.
Та оскільки в маленьких дітей щойно поступово зростає здатність розуміти слова та поняття, вони не завжди знатимуть, що означає, коли ви говорите: «Я тебе люблю». Любов – це абстрактне поняття. Діти не можуть побачити любов так, як вони бачать іграшки чи книжки. Якраз тому, що діти мислять конкретно, ми маємо допомогти їм зрозуміти, що означає, коли ми виражаємо свою любов. Слова «Я тебе люблю» набувають більшого змісту, коли дитина може пов’язати їх з вашою ніжністю, і часто це для неї означає фізичний контакт. Наприклад, коли ви читаєте дитині перед сном, сидячи поруч із нею, у момент, коли якийсь уривок казки викликає в дитини особливе зворушення, можете ніжно промовити: «Я люблю тебе, сонечко».
Та якщо дитина вже розуміє, що означають ваші слова «Я люблю тебе», ви можете використовувати їх у різний спосіб і за будь-якої нагоди, щоб вони пов’язували їх із повторюваними діями, як-от: дозвіл погратися чи проводжання до школи. Так само ви можете поєднувати вираження любові зі словами щирої похвали.
Еліс, зараз мати двох дітей, каже:
– Я пам’ятаю, як моя мама говорила, що в мене чудове руде волосся. Ці її позитивні зауваження, які вона робила, коли розчісувала мене перед школою, стали постійною часткою мого сприйняття себе. Згодом, коли я відкрила, що рудоволосі становлять меншість, то однак ніколи не почувалася через це якось некомфортно. Впевнена, що тут головна заслуга маминих позитивних слів.
Похвала
Похвала і ніжність – от що найчастіше ми намагаємося донести дітям. Тут ми хочемо розрізнити ці два поняття.
Ніжність і любов означають вдячність за саме існування дитини, з усіма рисами і здібностями, які становлять частину особи взагалі. Навпаки, ми хвалимо дитину або за її досягнення, або за добру поведінку, або за свідому позицію. Похвала, як ми її тут розуміємо, стосується чогось, за що дитина має отримати оцінку.
Якщо ви хочете, щоб ваша похвала справді щось означала для дитини, то мусите зважати на те, що говорите. Коли хвалити дитину надто часто, то ваші слова матимуть мінімум позитивного впливу. Наприклад, ви можете сказати щось на зразок: «Ти хороша дівчинка». Це чудові слова, проте вживати їх належить мудро. Більшого ефекту можна досягти, якщо сказати це тоді, коли дитина зробила щось, на її думку, добре і чекає компліменту. Однак це не стосується похвал на кшталт: «Дуже добрий кидок!» – коли кидок був якраз посередній. Діти знають, коли похвала має підстави, а коли звучить просто, щоб їх втішити. З їхнього боку це може бути потрактовано як нещирість.
Часті необґрунтовані похвали мають у собі ще й інший ризик. Деякі діти настільки звикли до подібних похвал, що вважають їх звичними і вже чекають на них. Коли ж опиняються в ситуації, у якій не отримують похвал, то доходять висновку, що зробили щось не так, і це їх турбує. Коли вони дивляться на інших дітей, які не отримують подібної підтримки, то дивуються, чому самі відчувають велику потребу в похвалі.
Ясна річ, ми хочемо, щоб діти отримували похвалу, проте також прагнемо впевнитися, що ця похвала є щира і слушна. Інакше діти можуть сприйняти це як лестощі, що практично однозначне з брехнею.
Підбадьорливі слова
Підбадьорити означає надати відваги. Ми-бо прагнемо надати дітям сміливості більше вчитися. Для маленької дитини практично кожен досвід є новий. Щоб навчитися ходити, говорити, їздити на велосипеді – для цього завжди потрібна відвага. Своїми словами ми можемо або підтримати дитину в її зусиллях, або, навпаки, позбавити відваги.
Спеціалісти, які займаються порушеннями мовлення, стверджують, що діти вчаться говорити, наслідуючи дорослих, та процес прискорюється, якщо дорослі не просто чітко вимовляють слова, але також вербально заохочують дитячі намагання говорити правильно. Фрази на кшталт: «У тебе майже вийшло, дуже добре, чудово, ти молодець», додають дитині сміливості не тільки опановувати перші слова, але й розвинути в майбутньому свій словниковий запас.
Ті самі принципи діють і тоді, коли дитина опановує соціальні навички. «Я бачив, як ти поділився пластиліном з Мері. Мені це сподобалося. Життя стає набагато легше, коли ми ділимося». Подібні слова внутрішньо мотивують дитину інколи діяти супроти власницького бажання.
Погляньмо, наприклад, на батька, який сказав своєму синові-шестикласнику: «Джейсоне, я бачив, як ти ввечері після футболу уважно слухав Скота, який ділився з тобою думками про власну гру. Я пишаюся тобою, бо ти приділив йому всю свою увагу, навіть коли інші плескали тебе по плечу, переходячи поруч. Вислухати людину – це один із найбільших дарів, які можеш їй дати». Батько постійно заохочує Джейсона розвивати в собі вміння слухати – одне із найважливіших у людських стосунках. Годі переоцінити силу слів заохочення, сказаних дитині.
Можливо, вам видається складним вживати слова заохочення. Та пам’ятайте, що одним із аспектів заохочення є добре самопочуття. Активність і бадьорість вимагають енергії; це означає, що ви, батьки, мусите перебувати в добрій фізичній, інтелектуальній, емоційній та духовній формі. Якщо самі почуваєтеся бадьорими, то вам легше підбадьорити своїх дітей. Коли в сім’ї двоє батьків, то вони повинні підтримувати й підбадьорювати одне одного, якщо ж дитину виховує лише мати чи лише батько, то мусять мати друзів або родичів, які б підтримували їхній дух та енергію.
Найбільшим ворогом заохочення дітей є гнів. Що більше гніву є в самих батьках, то більше вони виливатимуть його на дітей. Результатом стане хіба те, що дитина буде налаштована проти батьків та авторитетів узагалі. Ясна річ, це означає, що далекоглядні батьки робитимуть усе, що в їхніх силах, аби опанувати свій гнів – звести його до мінімуму і покерувати ним, як належить зрілим людям.
Автор Приповідок мудро завважує: «Лагідна відповідь відвертає гнів» (Прип. 15:1). Сила голосу, з якою батьки звертаються до дітей, має суттєвий вплив на реакцію щодо сказаного. Це закладає практику говорити м’яко, проте ми всі маємо навчитися, як це робити. Якщо відчуваємо напруження між нами і дітьми, то мусимо навчитися говорити лагідно, радше ставлячи питання, коли це тільки можливо, аніж видаючи команди. Наприклад, яке із цих висловлювань ліпше заохотить дитину чи підлітка: «Негайно винеси сміття!» чи «Будь ласка, чи не можеш винести сміття?»
Лагідність і опанування гніву згодом оплатиться з лихвою. Якщо ми будемо намагатися заохочувати своїх дітей у конкретних справах, вони більше будуть схильні сприймати наші ідеї, а не відкидати їх.
Напутні слова
Заохочувальні слова діють більш ефективно, якщо зосереджені на особливих зусиллях, що їх докладає дитина. Батьки мають вловити момент, коли дитина робить щось добре, і тоді похвалити її за це. Звісно, це вимагає більше зусиль, аніж упіймати дитину, коли та робить щось не так, і засудити, проте кінцевий результат перевищить зусилля, бо визначить напрямок, у якому відбуватиметься моральний та етичний розвиток дитини.
Діти потребують проводу. Вони вчаться розмовляти тією мовою, яка панує в їхньому оточенні. Вони засвоюють певний тип поведінки, бо живуть у певному суспільстві. У більшості культур саме на батьках лежить головна відповідальність за соціалізацію дітей. Це включає не тільки соціальні накази і заборони, але і етичний та моральний розвиток дитини.
Усіх дітей хтось скеровує. Якщо ви, їхні батьки, для них не становите головного авторитету, то це місце заповнюють інші впливи та особи: школа, телевізор, інші дорослі або діти, котрих провадить ще хтось. Отож поставте собі запитання: «Чи мої діти отримують позитивний провід, що базується на любові?» Провід, який здійснюється з любов’ю, завжди має на меті інтереси дитини. Його метою не є забезпечити репутацію батьків чи інших дорослих; його метою є допомогти дитині розвинути свої якості, які в майбутньому служитимуть їй на благо. Четвертий тип слів утвердження пропонує дитині провід на майбутнє. Це доволі сильний елемент у другій мові любові.
Часто батьки хочуть донести до дітей корисну інформацію, проте в неслушній манері. Вони говорять дітям триматися щонайдалі від наркотиків, проте спосіб, у який це робиться, може якраз дітей до цього підштовхнути. Слова скерування треба говорити в позитивний спосіб. Позитивні послання, подані в негативній манері, завжди пожинають негативні результати. Як розповідала одна дитина: «Мої батьки сваряться зі мною і кричать, а потім говорять, щоб я не сварився і не кричав. Хочуть, аби я робив те, чого вони самі не навчилися. Так нечесно».
Інша складність полягає в тому, що багато батьків сприймають свій батьківський провід як вправляння в заборонах. «Не пий, а коли вже випив, то не сідай за кермо». «Дивись, не завагітній». «Не пали». «Не бався наркотиками». «Не перевищуй швидкість». Усе це добрі поради, проте їх явно не досить, щоб виховати свідому людину. Очевидно, заборони є частиною батьківського керівництва, проте вони ніколи не будуть головним чинником.
Заперечення необхідне, але тільки як частина вказівок, які даємо дітям. Найбільший закон – це закон любові, і наші діти якраз пристрасно прагнуть отого позитивного проводу, що тримається на любові. Якщо ми скеруємо їх до позитивних змістовних занять, то менше шансів, що вони стануть жертвою небезпек, від яких хочемо їх уберегти. Багато молодих людей визнали, що вперше сягнули по наркотики, бо їм було нудно.
Батьки, які висловлюють поради, керуючись любов’ю, зважають на інтереси та можливості своїх дітей і за допомогою слів їх посилюють. Від академічних занять до простих правил етикету і складного мистецтва міжлюдських відносин – батьки мають виявляти почуття любові в позитивних вербальних вказівках, які вони дають своїм дітям.
Заборони і відмови щодо дітей слід озвучувати з любов’ю. Крик не дасть бажаного результату, так само, як і зосередження на вадах друзів ваших дітей. Набагато ліпше підійти до цієї проблеми, виразивши стурбованість з приводу тих друзів, котрі вживають наркотики, і жаль через те, що вони зробили такий вибір. Можете показати своїй дитині статті про нещасні випадки, які закінчуються смертю через вживання наркотиків та алкоголю, і поділитися своїм жалем, що молоді люди так марнують життя власне і своїх родин. Коли дитина почує вашу стурбованість з приводу інших молодих людей, то швидше приєднається до вас, аніж коли ви станете засуджувати осіб, які займаються чимось подібним.
Якщо для вашої дитини основною мовою любові є слова утвердження
Слова «Я люблю тебе» можуть залишитися непочутими. Якщо ви говорите: «Я люблю тебе… чи не можеш зробити для мене це?» – то знецінюєте саму тему. Фраза «Я люблю тебе, але мушу тобі сказати…» сама себе заперечує. Слова «Я люблю тебе» ніколи не можна знецінювати реченнями, у яких містяться якісь умови. Це важливо для всіх дітей, а особливо для тих, для котрих основний вияв любові становлять слова.
Батьківство передбачає не лише те, що виходить само собою. Оскільки кожна дитина є іншою, дуже суттєво передавати любов тією мовою, яка є головною для цієї дитини. Можна неправильно використовувати мову любові своєї дитини, ранячи її і спричиняючи зневіру. Такі дії здатні зранити будь-яку дитину, проте вони стають особливо деструктивні у випадку, коли головною мовою є словесне заохочення.
Якщо ви гадаєте, що слова заохочення є найважливіші для вашої дитини, а вам важко їх промовляти, то радимо завести зошит із заголовком «Слова заохочення». Коли чуєте, як інші батьки підбадьорюють своїх дітей, запишіть ці фрази собі в зошит. Коли читаєте статтю на тему виховання, занотуйте позитивні слова, які вам у ній трапляться. Знайдіть книги про стосунки батьків і дітей і запишіть усі ствердні слова, які знайдете. Тоді спробуйте проказати їх, стоячи перед дзеркалом. Що частіше ви їх говоритимете, то більше вони ставатимуть вашими. А далі свідомо знайдіть привід сказати ці позитивні слова своїй дитині, щонайменше тричі на день.
Якщо спіймаєте себе на поверненні до старої практики засудження чи заперечення, скажіть дитині, що шкодуєте через це, що розумієте, наскільки її вражають такі слова і що вони не відображають ваших почуттів до неї. Попросіть пробачення в дитини. Скажіть їй, що ви намагаєтеся бути ліпшою матір’ю чи батьком, що дуже сильно її любите і прагнете найповніше це виразити. Із часом ви зможете подолати старі звички і встановити нові зразки поведінки. Найліпшу нагороду отримаєте тоді, коли побачите результат на обличчі вашої дитини, а особливо в її очах. Ви серцем це відчуєте. Цілком імовірно, що почуєте ствердні слова уже від своєї дитини; що більше вона відчуватиме, що ви її любите, то більше старатиметься віддячити.
З перших вуст
Послухаймо, що говорять четверо дітей, для яких слова утвердження становлять головну мову любові.
Мері, якій вісім років, розповідає:
– Я люблю свою маму, бо вона любить мене. Щодня вона каже, як мене любить. Думаю, тато також мене любить, але він ніколи мені цього не говорить.
Дванадцятирічна Лайза в цьому році зламала руку.
– Я знаю, що батьки люблять мене, бо коли зі мною це сталося і мені було важко опановувати шкільну програму, вони мене підтримували. Батьки ніколи не змушували виконувати домашні завдання, коли я почувалася не надто добре: вони говорили, що можу зробити це пізніше. Ще тато з мамою казали, що пишаються мною, бо я так стараюся, і вони впевнені, що старатимусь і далі.
Дейвід, жвавий балакучий хлопчик, якому п’ять років, звірився нам, що батьки його люблять.
– Моя мама любить мене і мій татко також мене любить. Вони щодня повторюють: «Я люблю тебе».
Джон, котрому десять років, від трирічного віку перебував в опікунських сім’ях. Останні вісім місяців він провів із Бобом і Бетсі, що стали його четвертою опікунською сім’єю. Коли його спитали, чи опікуни справді його люблять, він сказав, що так. Ми спитали, чому, і Джон відповів:
– Тому що вони не сварять мене і не кричать на мене. Мої попередні опікуни весь час на мене кричали. Ставилися до мене як до сміття. Боб і Бетсі ставляться до мене як до людини. Знаю, зі мною багато проблем, але я також знаю, що вони люблять мене.
* * *
Щоб діти, для яких головною мовою любові є слова утвердження, відчули, що їх справді люблять, немає нічого важливішого, ніж почути словесне потвердження цього від батьків чи інших дорослих. І навпаки: слова засудження, адресовані таким дітям, здатні дуже глибоко їх зранити. Гострі критичні слова завдають шкоди всім дітям, та для тих із них, у яких головною мовою любові є слова утвердження, це просто спустошливе пережиття, яке западає глибоко в серце на довгі роки.
Отож батьки та інші дорослі, що важливі в житті дитини, мають негайно перепросити за негативні критичні чи неделікатні зауваження. І хоча вибачення не може стерти негативні слова, та їх вплив вдасться в такий спосіб звести до мінімуму. Якщо вам видається, що ви використовуєте негативні моделі спілкування зі своєю дитиною, то це усвідомлення може спонукати вас і вашу половину записати деякі епізоди, щоб потому їх прослухати. Це може стати для вас холодним душем, а водночас і першим кроком у поборенні негативних моделей поведінки. Позитивне спілкування надзвичайно важливе для добрих стосунків між батьками і дітьми, тому воно вартує зусиль, скерованих на зламання старих звичок і запровадження нових. Це принесе неабияку користь вашій дитині і з лихвою винагородить усі ваші зусилля.