Третя мова любові: спільне проведення часу

П’ять мов любови до дітей

Навіть якщо спільне проведення часу не є головною мовою любові вашої дитини, багато дітей однаково вимагають від батьків неподільної уваги для себе. І справді, багато проблем у поведінці дитини продиктовані намаганням «завоювати» більше маминого чи татового часу. Тут уже навіть негативна увага ліпша від цілковитої її відсутності.

Упродовж останніх років ми довідалися багато нового про спільне проведення часу, як від сімей, де двоє батьків, так і від тих, де є лише батько або лише мати. І коли стільки дорослих людей говорить про спільне проведення часу, то дітям це просто життєво необхідно. Навіть ті діти, чиї батьки справді їх люблять, відчувають, що їхні емоційні потреби не задоволено – і лише дехто з дорослих знає, як цьому зарадити.

Змістовне спілкування – це присвячення уваги дитині. Це означає, що ваша увага неподільно належить саме їй. Переважно немовлятам присвячують більшість часу – годування і передягання дарує їм неподільну увагу дорослих. Батьки також проводять час із дитиною, коли є вдома. У догляді дитини так само можуть допомагати дідусь із бабусею та інші родичі.

Коли дитина підростає, стає все важче присвячувати їй час, оскільки з боку батьків це вимагає справжньої посвяти. Набагато легше виявляти свою любов за посередництвом доторків чи слів утвердження, аніж спільно провести час із дитиною. Мало хто з нас має досить часу, аби встигнути те, що ми мусимо і що хочемо зробити. Необхідність проведення часу разом з дитиною може для нас означати вихід за межі нашої ієрархії пріоритетів. У підлітковому віці наші діти часто вимагають уваги, тимчасом як ми, батьки, буваємо стомлені, емоційно вичерпані чи зайняті.

Змістовне спілкування з дитиною – це дар присутності з боку батьків. Він засвідчує: «Ти для мене важливий. Мені подобається бути з тобою». Це дає дитині переконання, що вона є для батьків найважливішою у світі особою. Вона відчуває, що батьки справді її люблять, бо вони перебувають поруч із нею.

Коли ви проводите час разом із дитиною, то мусите спілкуватися з нею відповідно до її фізичного й емоційного розвитку. Скажімо, коли вона щойно вчиться рачкувати, вам варто сісти на підлогу поруч із нею. Коли дитина робить свої перші кроки, ви повинні бути побіч, щоб підбадьорити її. Коли діти вже бавляться у дворі на піску і вчаться грати з м’ячем, ви маєте там бути. Коли ж дитячий світ розширюється й охоплює школу, розмаїті уроки, спорт, церкву, активність у спільноті, ви також маєте при цьому бути. Що старшою стає дитина, то важче цього дотримуватися, особливо коли вам доводиться викроювати час для кожної дитини і намагатися стежити за розвитком їхньої суспільної діяльності.

Бути разом

Найважливіший фактор спільного проведення часу є навіть не те, що ви робите, а те, що робите це разом, що ви перебуваєте разом. Коли семилітнього Натана спитали, звідки він знає, що батько його любить, хлопець відповів: «Тому що він багато чого робить разом зі мною. Наприклад, ми граємо баскетбол або миємо машину. І до перукарні ходимо разом».

Щоб проводити спільно час, зовсім не обов’язково кудись спеціально йти. Ви будь-де можете присвятити дитині увагу, хоча найчастіше це трапляється саме вдома, коли залишаєтеся з нею удвох. Знайти час, щоб побути наодинці з кожною дитиною, не є легко, проте це дуже суттєво. У суспільстві, де люди дедалі більше стають просто глядачами, а не учасниками, увага з боку батьків становить чи не найбільшу проблему.

Здебільшого дитина радше відмовиться від телепередачі, аніж від проведення часу з батьком. Бо діти піддаються численним зовнішнім впливам, і це додатково вимагає особистого спілкування з батьками. Викроїти на це час у вашому розпорядку дня не раз коштує неабияких зусиль, однак такі зусилля радше становлять інвестицію в майбутнє – ваших дітей і вашої сім’ї.

Час для кожної дитини

Якщо у вас кілька дітей, ви мусите знайти час, щоб побути наодинці із кожним з них. Це нелегко, проте можливо. Час для спілкування з дітьми можна знайти, спираючись на цінності і пріоритети, які ви, батьки, для себе визначили, щоб застосовувати і плекати їх у своєму домі.

Контакт на рівні поглядів

Змістовне спілкування також включає контакт на рівні очей. Дивлячись в очі дитини із ніжністю і турботою, ви передаєте любов від серця до серця. Дослідження доводять, що більшість батьків дивляться дітям в очі переважно лише коли роблять зауваження чи дають дуже чіткі вказівки.

Більшість ваших контактів поглядами мають бути приємними і ніжними. Якщо ви дивитесь так на дитину тільки тоді, коли вона слухняна, то потрапляєте в пастку умовної любові. Це може зашкодити розвиткові дитини. Ви ж бо бажаєте, щоб ваша дитина отримувала досить любові без жодних умов, щоб задовольнити її емоційні потреби, отож ключем до цього послужить належне використання контакту на рівні поглядів.

Часом члени сім’ї не дивляться одне на одного на знак покарання. Це жорстоко: ваша половина і діти ніколи не забудуть такого обходження зі собою. Особливо діти сприймають подібне уникання контакту поглядами як засудження, і в подальшому це фатально позначається на їхній самоповазі. Не дозволяйте, щоб вияв вашої любові до дитини залежав від її слухняності. Ви маєте виявляти своє почуття постійно, без огляду на поведінку дитини чи інші обставини.

Ділитися думками і почуттями

Змістовне спілкування означає не тільки щось активно робити разом. Це також потрібно, щоб ліпше пізнати своїх дітей. Коли ви проводите час разом зі своїми дітьми, то природним результатом часто стає добра розмова про все, що стосується їхнього життя.

Змістовні бесіди

Таке відбувається, коли батько розповідає щось зі свого життя, можливо, ділиться з дитиною спогадами про те, як він зустрічався з її матір’ю, бесідуючи при цьому на моральні й духовні теми. Цей вид «справжньої» розмови дуже глибоко заторкує дитину на емоційному рівні. Це говорить їй: «Батько довіряє мені. Він піклується про мене. Мій батько трактує мене як важливу особу, він любить мене».

Мати може згадати свої власні страхи в період дозрівання, так само, як допомогти доньці купити першу пару окулярів чи плаття на танці в коледжі. Розмова зближує їх і допомагає доньці зрозуміти її цінність (що не базується на зовнішньому вияві).

Діти ніколи не переростуть потребу в особливих розмовах з батьками та іншими дорослими. Таке ділення думками і почуттями є матеріалом, з якого будується життя. Коли діти навчаться спілкуватися на цьому рівні, то в майбутньому це добре послужить їм у їхніх власних стосунках, у тому числі подружніх. Це покаже їм, як будувати дружбу і стосунки, щоб спільно працювати, як проводити свої думки й ідеї та передавати їх у позитивний, делікатний спосіб, шануючи при цьому погляди інших. Це навчить їх, як виражати свою незгоду, не будучи незгідливим.

Діти можуть навчитися із розмов з вами навіть більше, ніж ви можете собі уявити, тому дуже важливо, щоб ви проводили з ними час за здоровими розмовами, без огляду на вік дітей. Якщо ваші розмови зводяться до зауважень, то діти ніколи не зможуть пізнати позитивної уваги, зосередженої на них. Сама лиш негативна увага не може задовольнити їхню потребу в любові.

Для молодших дітей найбільш ефективно буде розпочати розмову перед сном, коли вони слухають особливо уважно. Можливо, тоді сторонні речі менше їх відволікають, або діти ще не хочуть вкладатися в ліжко. У кожному разі, о цій порі діти уважно слухають і тому зав’язати важливу розмову набагато легше.

Казки і розмови

Усі діти люблять казки. Читати для них уголос – це найліпший шлях започаткувати вечірній ритуал і здійснювати його, оскільки це допоможе зберігати відкрите спілкування, коли діти вступають у підлітковий вік. Розповідаючи історію або вже опісля цього, ви можете зробити паузу, щоб дати дитині змогу розібратися у своїх почуттях, які в неї викликають події чи герої, а тоді обговорити це разом. Це дуже важливо, тим більше, що зараз багато молодих людей не розуміють, що їхня поведінка тісно пов’язана з почуттями. Лише одиниці усвідомлюють свої почуття, інші ж не володіють отим ключем, за допомогою якого можна контролювати власну поведінку. Наприклад, коли ви читаєте історію про когось, хто відчуває розчарування, то можете заговорити з дитиною про ті розчарування, які їй траплялося пережити, а також сум, гнів чи будь-що, викликане цим станом.

Ми наполегливо рекомендуємо цей час для розмови. На жаль, сьогодні мало хто з молодих людей знає, як керувати своїми почуттями, особливо, коли йдеться про гнів. Це становить першу причину вживання наркотиків та нехтування авторитетів. Теплі довірливі розмови перед сном, у яких ми виявляємо свої почуття, можуть запобігти найбільшим життєвим проблемам.

Дружелюбні й відверті вечірні бесіди, що відбуваються в спокійній атмосфері, виглядають мало не протилежністю стосовно до того способу життя, який провадить так багато батьків. Щоб це осягнути, потрібно визначити пріоритети і далі протистояти тиранії поспіху. Не будьте жертвою поспіху. З відстані часу багато з того, що видається таким нагальним у цю хвилину, не матиме для вас жодного значення. А те, що встигнете осягнути зі своїми дітьми, залишатиметься важливим завжди.

Планування спільного часу

Упродовж перших вісьмох років ви маєте дотримуватися розумного розпорядку, оскільки життя дитини переважно зосереджене довкола дому. Проте коли дитина підростає і щораз більше втягується в різні форми діяльності поза домом, вам доведеться присвятити більше часу і зусиль, щоб спланувати час, проведений разом із сім’єю. Інакше нічого не буде. От кілька ідей.

По-перше, чудовою нагодою для такого планування є проведення часу за спільною трапезою.

Упродовж років регулярні сімейні обіди можуть дарувати досвід найбільшого поєднання. Усі ми багато чули про сім’ї, де кожен бере собі їжу сам і їсть коли хоче, незалежно від того, коли повертається решта домочадців. Для тих, хто знає теплоту і силу регулярних спільних трапез, це звучить дивно. Саме батьки є тими, хто має встановити розпорядок для всієї сім’ї і вирішувати, коли і за яких умов цей порядок може бути порушено. Деякі сім’ї мають змогу снідати разом. Так само можна знайти нагоду, щоб принаймні раз на місяць пообідати разом з дитиною.

По-друге, можна запровадити спільні прогулянки.

Це було лише дві ідеї. Пам’ятайте, планування спільного часу не мусить відкидати спонтанність. Ви завжди можете змінити ваші плани, коли захочете. Проте якщо зовсім нічого не планувати, то виявиться, що у вас геть немає часу, щоб побути разом із дітьми. Якщо ви вносите інших людей у свій розклад, то чому це не мають бути ваші діти? Вони-бо зможуть оцінити те, що ви настільки цінуєте час, проведений із ними, що ладні для цього відмовитися від інших справ. Ну а ще одним результатом вашого планування стане те, що навчатимете своїх дітей організовувати їхній час.

Приготування до спільного дозвілля вимагає більшого, аніж просто включити день чи годину до вашого розкладу. Планування спільного часу також означає приготування себе. Якщо ви повертаєтесь додому, пригнічені роботою, то насамперед потрібно скинути цілоденний стрес, звільнити мозок від думок про роботу і зосередитися на сім’ї. Знайдіть те, що допоможе вам розслабитися і скинути зі себе тягар клопотів, щоб вивільнити енергію для спілкування з дитиною.

Якщо у вас не виходить підготуватися перед поверненням додому, то можете це зробити разом з вашою половиною, перш ніж розпочнете спілкуватися з дітьми. Можливо, вам досить просто перевдягтися в зручний хатній одяг, відкрити пляшку кока-коли і трохи походити, перш ніж повернутися до сім’ї. Що ліпше ви себе почуватимете, то більше зможете дати своїм рідним.

Якщо основною мовою любові вашої дитини є спільне проведення часу

Коли для вашої дитини проведення разом часу є основною мовою любові, то можете бути певні: без достатньої кількості присвяченого їй часу й уваги дитину точитиме тривога, що батьки її не люблять.

З перших вуст

От як четверо дітей виявляють, що основною мовою любові для них є час, проведений разом.

У восьмирічної Бетані засвічуються оченята.

– Я знаю, що мама з татом мене люблять, бо багато речей ми робимо разом. Часом щось готуємо разом, навіть з моїм молодшим братиком, а багато чого вони роблять тільки зі мною.

Коли її спитали, що саме вони роблять разом, дівчинка відповіла:

– Минулого тижня татко взяв мене на рибалку. Не знаю, чи так уже мені подобається рибалити, але мені напевно подобається бути разом з татком. Мама якраз після мого дня народження водила мене в зоопарк. Мені найбільше подобається будиночок з мавпами. Ми бачили, як одна з них їла банан. Це було так весело.

Джеремі, 12 років:

– Я знаю, мій тато любить мене, бо проводить зі мною час. Ми багато всього робимо разом. Він придбав перепустку на всі матчі футбольного туру – і ми не пропустили жодного матчу. І мама мене любить, я знаю, але ми не дуже багато часу проводимо разом, бо вона часто не надто добре почувається.

Десятилітній Френкі розповідає:

– Мама любить мене. Вона приходить до мене, коли я граю у футбол, а потому ми йдемо щось перекусити. Чи тато мене любить – не знаю. Каже, що так, але він нас залишив.

Відтоді я його не бачу.

Мінді, якій 16 років, говорить:

– Звідки мені відомо, що батьки мене люблять? Бо вони завжди поруч. Я можу поговорити з ними про все, що завгодно. Я знаю, що вони постараються мене зрозуміти і допоможуть прийняти розумне рішення. Через два роки, коли я навчатимусь у коледжі, мені доведеться з ними розлучитися, але я впевнена: вони завжди будуть поруч.

* * *

Для тих дітей, які потребують, щоб батьки проводили разом із ними час, та зрештою і для всіх інших також, батьківська увага становить найважливіший доказ того, що їх люблять. Час, який ви проводите з дітьми, залишається в їхній пам’яті на все життя. А ви ж хочете, аби діти із вдячністю згадували той час, який вони провели вдома. Ну а ясні і піднесені спогади про дім залишаються тоді, коли діти відчувають, що їхні емоційні потреби задоволено. Саме ви, батьки, повинні дарувати своїм дітям позитивний досвід і тим забезпечити стабільність і щастя в їхньому подальшому житті.