Яке із цих слів є негативне: любов, тепло, сміх, дисципліна? Правильна відповідь звучить: жодне. На противагу тому, що думає більшість людей, дисципліна не є словом негативним. Воно походить від грецького слова, що означає «вчитися». Дисципліна має за завдання провадити дитину до зрілості. Мета полягає в тому, щоб дитина досягнула такого рівня зрілості, який би дозволив їй стати відповідальним членом суспільства. Отож, це позитивна мета.
Щоб дитина навчилася самоконтролю і стала конструктивним членом сім’ї і суспільства, вам потрібно використовувати всі варіанти спілкування. Тут не обійтися без власного прикладу, словесних вказівок, наказів і настанов, які б корегували невластиву поведінку, давали змогу здобути необхідний досвід. Покарання також мусить існувати, проте в багатьох сім’ях ним просто зловживають. Справді, багато батьків вважають, що дисципліна і покарання є синонімами і що немає дисципліни без покарання. Покарання таки є різновидом дисципліни, хоча і найбільш негативним з усіх (див. відповідний підпункт цього розділу).
Деякі батьки, особливо ті, котрі самі не отримували надто багато любові в дитинстві, схильні упускати важливість виховання дітей. Вони вбачають у покаранні чи не головне своє завдання, замість того щоб залучати інші, більш позитивні форми дисципліни. Щоб ефективно привчати дітей до дисципліни, батьки мають пильнувати за тим, аби насамперед було задоволено дитячу потребу в любові. Бо й справді, дисципліна без любові подібна на спробу завести машину, коли в ній немає ані грама бензини. Якось це може спрацювати, але в результаті неодмінно допровадить до сумних наслідків.
Через проблеми із розумінням дисципліни в цьому розділі ми зосередимося на загальному, «правильному» значенні цього слова. Натомість у наступному буде розглянуто навчально-виховний аспект дисципліни. В обох розділах ми спробуємо дослідити, як мова любові вашої дитини може допомогти привчити її до дисципліни.
Провадити до зрілості
Загальне популярне значення дисципліни полягає у встановленні батьківського авторитету, у керуванні поведінкою дитини та в тому, щоб допомогти їй навчитися жити з цими настановами. У кожній культурі історично сформувалися певні вимоги до зрілої поведінки і трактування дисципліни, через які цього можна досягнути. Щойно у XX столітті, і то на короткий час, дехто вирішив, що діти не потребують дисципліни. Такий підхід, який дозволяє дітям робити все, що їм хочеться, не може виховати щасливих і відповідальних людей.
Історично склалося так, що всі суспільства погоджуються із тим, що людина – істота моральна. Усередині спільноти певні речі вважаються добрими, натомість інші – поганими, щось приймається, а щось – ні. І хоча стандарти тут можуть відрізнятися, однак не існує суспільств аморальних. Кожне має свої кодекси, правила, закони і розуміння етичного/неетичного. Якщо хтось вибирає для себе неморальне життя, то тим самим завдає шкоди собі і своїй спільноті.
Саме батьки відіграють головну роль у тому, аби прищепити дисципліну своїм дітям, бо саме батьки можуть пояснити їм загальноприйняті стандарти своєї культури. Немовлята не можуть вирішувати, як їм жити, а без батьківських правил просто не здатні вижити. Упродовж дитинства батьки мають запроваджувати правила і контроль за поведінкою дитини. Це означає не дозволяти малюкові наближатися до вогню, хай яким привабливим це явище йому видається. Згодом, коли дитина починає ходити, за нею треба пильнувати на вулиці, аби не потрапила під машину. Так само батьки мають зберігати ліки і токсичні речовини поза досяжністю дитини.
Від цієї найпершої стадії розвитку дитини, що вимагає цілковитого контролю, батьки переходять до наступної, на якій дитина мусить опанувати певний рівень самодисципліни. Це шлях до зрілості, який має пройти кожна дитина, а батьки повинні усвідомити свою відповідальність за цей процес. Це неабияке завдання, що вимагає мудрості, уяви, терпіння і великої любові.
Вимоги щодо дисципліни, як і методи її впровадження, у кожній сім’ї інші, хоча в більшості примітивних культур такої розмаїтості немає. Натомість у плюралістичній західній культурі тут можна спостерегти вельми широке розмаїття. Ще від І Світової війни у Сполучених Штатах поширене прагнення стати найбільшою серед західних культур. І до виховання дітей стали розроблятися позірно наукові підходи. Завдяки цьому, багато батьків узагалі втратили впевненість: вони готові користуватися найсвіжішими вказівками таких гуру. Проте гуру, так звані експерти, частенько пропонують супротивні теорії і суперечливі вказівки. Це породжує розходження в поглядах на стандарти дисципліни в американських сім’ях, отож тут маємо велику розмаїтість. Однак розгляд усього спектру уявлень про дисципліну виходить поза межі нашої розмови.
Любов і дисципліна
Любов шукає за користю інших, тобто шукає за дисципліною. Отож, дисципліна є власне актом любові. І що більше дитина відчуває, що її люблять, то легше прищепити їй дисципліну. Річ у тім, що дитина насамперед мусить ідентифікувати себе з батьками, щоб прийняти їхнє керівництво без спротиву чи ворожості. Це означає, що ми маємо дбати про те, аби було задоволено дитячу потребу в любові, перш ніж візьмемося запроваджувати в її житті дисципліну.
Якщо дитина не ідентифікує себе зі своїми батьками, то кожну вказівку чи наказ сприймає як покарання й ображається. У найскладніших випадках, коли дитина сприймає батьківські вимоги з образою й обуренням, доходить до того, що робиться якраз навпаки. Це взагалі зводить нанівець батьківський авторитет, як, зрештою, і будь-який інший.
Тому, передусім потрібно, щоб ви безмежно, без жодних умов, любили свою дитину. Це можна здійснити, якщо знати про мови любові і вміти ними послуговуватися. Кожна дитина потребує, щоб її любили без жодних умов, інакше її емоційні потреби годі задовольнити. Лише тоді ви зможете прищепити їй дисципліну, і то в якнайбільш ефективний спосіб. Спершу найголовніше, дорогі батьки: спершу необмежена любов – і щойно потім дисципліна.
Дитяча любов
Перш ніж братися за дисципліну (з любов’ю), нам потрібно поставити собі два питання:
- Як любить дитина?
- Чого потребує моя дитина, коли вона неналежно поводиться?
Гаразд, то як любить дитина? Звісно, не так, як людина доросла. Дорослі шукають любові без жодних умов. Часто ми припускаємося помилки і погоджуємося на те, що зветься любов’ю у відповідь. Наприклад, Джон має глибоке почуття до Марії і хоче, щоб вона також його полюбила. Він старається з усіх сил, намагається бути приємним, виваженим, уважним, милим, серйозним, щоб їй сподобатися. Оскільки він не впевнений у любові Марії, то не може собі дозволити невідповідальної поведінки, бо намагається заслужити її любов. Цей раціональний підхід, скерований на здобуття любові, називається «любов’ю в обмін», позаяк Джон так старається, аби натомість здобути почуття Марії.
Однак дитина любить без такого раціонального підходу, як також не може любити без певних умов. Не будучи зрілою, дитяча любов егоцентрична. Дитина інстинктивно зосереджується на своїх емоційних потребах, які потрібно задовольнити. Вона не звертає уваги на те, що любові потребують і батьки. Дитину турбують лише її власні потреби. Якщо їх не задоволено, вона невпинно запитуватиме: «Ти мене любиш?». І те, яку відповідь батьки дадуть на це питання, значною мірою впливатиме на поведінку дитини, оскільки більшість проблем якраз пов’язана із тим, що емоційні потреби залишилися незадоволеними.
Деякі батьки вважають, що дитина має заслужити любов своєю доброю поведінкою, проте це неможливо. Дитина зі самої своєї природи постійно випробовує нашу любов своєю поведінкою, мовби запитуючи: «Ти мене любиш?» Якщо ми відповідаємо: «Так, я люблю тебе», – то тим самим задовольняємо дитячі емоційні потреби, знімаємо напруження, а отже зникає необхідність далі випробовувати наші почуття. Тоді нам так само набагато легше контролювати поведінку дитини. У кожному разі, якщо ми припускаємося такої помилки і вважаємо, що діти мають «заробити» нашу любов доброю поведінкою, то нас чекає розчарування. Ми лишень спостерігатимемо, як дитина не просто «погано» поводиться, але й не виявляє поваги до нас, бо їй бракує любові. Все, чого вона потребує, це впевнитися у вашому почутті до неї.
Коли дитина своєю поведінкою запитує нас: «Чи ти мене любиш?» – нам це може не подобатися. Та коли дитина почувається пригніченою, то її поведінка може стати геть непередбачуваною. Ніщо так не пригнічує дитину, як брак любові. У кожному разі, немає сенсу вимагати доброї поведінки від дітей, які не впевнені в тому, чи їх люблять. І не хто інший, а ми за це відповідаємо: ми зобов’язані задовольняти їхні емоційні потреби, залучаючи всі мови любові і зосереджуючись на найважливішій із них.
Друге питання, яке ми маємо собі ставити, щоб із любов’ю привчати дітей до дисципліни, полягає от у чому: «Чого бракує моїй дитині, коли вона погано поводиться?» Натомість багато батьків у таких випадках ставлять питання інакше: «Що я повинен зробити, аби виправити поведінку дитини?» Якщо питання ставиться саме так, то логічною відповіддю є: «Застосувати покарання». І власне через це покаранням зловживають, замість того, щоб скористатися якимсь іншим, відповіднішим способом навчити дитину. Коли ми ставимо покарання на перше місце, то нам важко розгледіти справжні потреби дитини. А коли корегувати її поведінку покаранням, дитина відчуватиме, що її не люблять.
У кожному разі, коли ми питаємо себе: «Чого потребує моя дитина?» – то діємо раціонально і правильно. Дитина, яка неналежно поводиться, має свої потреби. Якщо на це не зважати, то ми не зможемо правильно підійти до розв’язання цієї проблеми. Питання на кшталт: «Як мені виправити поведінку дитини?» – часто провадить до необдуманих покарань. Натомість, виявивши дитячі потреби, можемо розв’язати ситуацію так, як і належить.
Причина поганої поведінки: незадоволені емоційні потреби
Якщо ваша дитина поводиться неналежно, і ви ставите собі питання, чого їй бракує, наступне питання може звучати так: «Чи задоволено емоційні потреби моєї дитини?» Набагато легше привчати дитину до дисципліни, якщо вона певна, що її справді люблять, особливо коли проблеми в поведінці викликані саме браком любові. Тоді вам тим більше потрібно пам’ятати про мови любові, зокрема про фізичний дотик і спільне проведення часу, а також контакт на рівні поглядів.
Якщо в поведінці дитини явно є проблеми, то на це не можна дивитися крізь пальці. Однак якщо ми реагуватимемо на це неправильно – надто гостро або геть поблажливо – то матимемо клопоти з дитиною і надалі, й ці клопоти лише загострюватимуться мірою її зростання. Звісно, нам потрібно привчити дитину до дисципліни, навчити її добре поводитися, проте першим кроком у цьому процесі не може бути покарання.
Малі діти не можуть виявляти терпіння, вимагаючи від нас любові. Вони кричать і часто роблять речі, які видаються неприпустимими для способу мислення дорослого. Коли ми збагнемо, що вони благають нас провести з ними час, обійняти їх, присвятити їм себе в особливий спосіб, то пам’ятатимемо, що вони – діти, і ми відповідаємо за те, щоб насамперед задовольнити їхні емоційні потреби, а далі наставити їх на життєву дорогу.
Інший випадок: фізичні проблеми
Було би добре вважати, що всі проблеми в поведінці належить шукати в незадоволених емоційних потребах дитини, проте це не так. Що ми робимо, коли погана поведінка не є спричинена емоційним голодом?
Коли ставите перед собою питання: «Чого потребує моя дитина?» – і розумієте, що проблема не в емоційному голоді, спитайте себе далі: «Можливо, тут проблема фізична?» Бо другий найбільш поширений випадок відхилень у поведінці – це фізичні проблеми, і що молодша дитина, то більше її поведінка залежить від фізичних потреб. «Можливо, у дитини щось болить? Вона хоче їсти або пити? Втомлена? Хвора?» З відхиленнями в поведінці не можна миритися, навіть якщо вони спричинені фізичними проблемами, та ці відхилення можна швидко виправити, якщо усунути їхню фізичну причину.
Дитяче каяття, батьківське прощення
Припустімо, ви з’ясували, що відхилення в поведінці вашої дитини не викликані фізичними причинами. Яким буде наступне питання? «Може, дитина відчуває жаль за те, що вона зробила?» Коли дитина справді шкодує за вчинене, то не треба на цьому зупинятися довше. Вона чогось навчилася і розкаюється; покарання в цій ситуації може бути деструктивним. Якщо дитина справді шкодує і виявляє щирий жаль, вас це має задовольнити. Це означає, що її сумління діє.
Що контролює поведінку дитини (чи дорослого), коли вона поводиться неналежно? Правильно, здорова свідомість. А що становить матеріал, з якого формується здорова свідомість? Провина. Отож, певна «кількість» провини необхідна для розвитку здорової свідомості. А що стирає вину, ніби напис крейдою на дошці? Ви гадаєте, що це – покарання, особливо покарання тілесне. Проте покарання у випадку, якщо дитина справді відчуває себе винною за свою поведінку, заважає їй розвинути нормальну самосвідомість. У цій ситуації покарання звичайно породжує лише гнів та образу.
Коли дитина справді шкодує за свою нехорошу поведінку, пробачте їй, замість того, щоб покарати. Ваш приклад стане чудовим уроком прощення, який дитина може взяти у своє доросле життя. Через досвід прощення від своїх батьків дитина вчиться пробачати саму себе, а далі й інших. Це справді чудовий дар. Чи вам доводилося колись бачити дитину, яка щиро шкодувала, що вчинила щось не так, а потім відчула батьківське прощення? Це унікальний і незабутній досвід. Дитяче серце переповнює любов, яка переливається через вінця.
Ще один спосіб, яким ви можете навчити дитину вибачати, є попросити пробачення самому, коли припустилися помилки перед нею. Добре, якщо ви робите це рідко, бо коли таке трапляється часто, то ви безпідставно ображаєте дитину і не вчитеся на власних помилках.
Ефективний контроль над поведінкою дитини
Батьки відповідальні за все, що відбувається з їхніми дітьми, часом навіть більше, ніж хочуть це визнавати. Ми маємо навчитися допомагати своїм дітям уникати неадекватної поведінки і покарань, що є її наслідком. Тут подаємо 5 методів, які ви можете використати, щоб ефективно контролювати поведінку своєї дитини. Два з них позитивні, два негативні й один нейтральний. Коли ви прочитаєте цей розділ, у вас може з’явитися бажання подумати про методи контролю, які ви застосовуєте до своїх дітей. Можливо, захочете щось у них змінити або додати.
- Прохання
Прохання має велике позитивне значення в контролі за поведінкою. Воно приносить велику користь як батькам, так і дитині. Прохання справляє приємність дитині й допомагає вгамувати гнів, який можуть спричинити батьківські накази. Та й для батьків прохання надають можливість зберігати лагідність, не відмовляючись від непоступливості.
Коли ви висловлюєте прохання, то тим самим немовби посилаєте три невербальних послання своїй дитині. Перше полягає в тому, що ви шануєте її почуття. Ви ніби кажете: «Я шаную той факт, що в тебе є почуття, і те, що ти відчуваєш зокрема з цього приводу». Друге невербальне послання полягає в тому, що ви зважаєте на думку дитини: вона може формувати своє бачення. «Я поважаю твою думку про це».
Третє послання найліпше. Прохання повідомляє дитині: ви очікуєте, що вона візьме на себе відповідальність за власну поведінку. Цей варіант відповідальності надзвичайно рідкісний у наші дні. Ваша дитина навчиться бути відповідальною особою, якщо ви надасте їй таку можливість. Висловлюючи прохання, ви допомагаєте дитині взяти на себе таку відповідальність.
Дитина, яку виховують у такий спосіб, відчуває партнерство разом із батьками у формуванні свого характеру. Підвищувати голос на дитину геть неприпустимо. Так батьки не піднімають свого авторитету і поваги. Насправді дитина матиме набагато більшу повагу до батьків, якщо відчуватиме, що вони не просто кажуть їй щось робити, а передусім зацікавлені в тому, що для неї найліпше.
Так само прохання є найліпшим способом давати вказівки. Оскільки прохання приносять більше приємного, містять у собі більше розсудливості і більше зважають на почуття і думку дитини, ніж накази, ви можете наставляти за їх допомогою дитину практично безнастанно. Жоден інший метод контролю за поведінкою не надасть вам такої можливості.
- Накази
Накази часом потрібні й доречні. Прохання має значну перевагу, якщо ви маєте вибір, проте, якщо прохання не досягло мети, потрібні накази. Тут вам доведеться бути сильними. Накази належать до негативного типу контролю за поведінкою, бо вони передбачають гостріший тон, ніж прохання, з відповідною інтонацією. У дитини вони переважно викликають роздратування, гнів та образу, особливо якщо ми часто до них вдаємося. Так само невербальні послання, які супроводжують накази, як правило, негативні. Якщо ви кажете дитині, що робити, не залишаючи їй вибору чи можливості для іншої думки або дискусії, то тим даєте зрозуміти, що дитячі почуття і думки не є для вас важливі. У такому разі ви берете відповідальність на себе і немовби кажете при цьому: «Не має значення, що ти відчуваєш чи думаєш із цього приводу. Я не чекатиму, що ти відповідатимеш за свою поведінку, а просто очікую, що ти зробиш те, що я тобі кажу».
Що більше авторитарних підходів ви застосовуєте, на зразок наказів, докорів, критичних зауважень чи крику, то менш ефективно вони діятимуть. Проте якщо звичайно ви вдаєтеся до лагідних прохань, і лише інколи використовуєте накази, то вони будуть ефективні.
Батьки володіють великим авторитетом. Та якщо ви використовуєте його лише негативно, то у вас його не залишиться для складних, критичних випадків. Бути лагідним, однак непоступливим означає не лише зберігати свій авторитет, але й помноження його, бо ви виховуєте у своїх дітей повагу та любов, а також вдячність.
Діти дуже спостережливі. Вони бачать і чують, що інші батьки можуть виявляти щодо своїх дітей брутальність, авторитарність і гнів. Коли ви виявляєте непоступливість, поєднану з лагідністю, то навіть не можете собі уявити, наскільки діти будуть вам вдячні за це і сприйматимуть те, що їм говорите!
- Делікатна фізична маніпуляція
За допомогою фізичної маніпуляції дитину можна м’яко скерувати в потрібному напрямку. Це другий позитивний спосіб контролю за поведінкою дитини. Він особливо ефективний з малими дітьми, які часто роблять якщо і не те, що обов’язково забороняти, то принаймні те, чого ви не бажаєте. Наприклад, у поведінці дворічної дитини може виявлятися певне заперечення чи виклик: вона спершу каже «ні», а потім може зробити те, що ви просили. Часом дитина реагує на ваше прохання щойно після певної паузи. Вам це може здаватися викликом, однак це не так. Заперечення у дворічних дітей становить нормальний етап розвитку, завдяки якому вони починають психологічно відокремлювати себе від матері й батька.
Ця причина заперечення дуже важлива. Якщо ви покараєте маленьку дитину за те, що вона говорить «ні», то це може не тільки глибоко її зранити, але й порушити нормальний розвиток. Будьте уважні і не плутайте заперечення з викликом. Це різні речі.
Спробуйте сказати трирічній доньці, щоб підійшла до вас. Ви починаєте з прохання: «Іди до мене, сонечко». Дитина відказує: «Ні». Ви переходите до наказу: «Ходи до мене негайно!» Вона знову каже: «Ні». І тут справді з’являється спокуса покарати дитину, однак потрібно втриматися. Замість піддатися спокусі і зранити дитину, чом би не підійти до неї і делікатно не завести туди, де вона, на вашу думку, повинна бути? Якщо дитина впирається, то вам стає зрозуміло, що це може бути виклик. Тоді вдаєтеся до інших дій. Проте здебільшого заперечення дитини не означає виклику. І тут вам потрібно виявляти обережність, аби не травмувати дитину.
Заперечення звичайно починається, коли дитина досягає близько двох років, однак такі приклади можна спостерігати в будь-якому віці. Якщо ви не певні, як зарадити ситуації, спробуйте делікатну фізичну маніпуляцію. Це особливо допомагає з маленькими дітьми, коли вони роблять щось не так на людях. Замість того, щоб впадати в роздратування, просто заберіть дитину звідтам.
- Покарання
Покарання є четвертим способом контролювати дитячу поведінку. Цей найбільш негативний і найважчий з усіх методів контролю. Насамперед, покарання має відповідати провині, бо діти мають дуже загострене відчуття справедливості. Вони знають, коли покарання є надто м’яке або надто суворе. Діти також бачать непослідовність батьків у ставленні до них.
По-друге, певні покарання можуть не підходити конкретним дітям. Наприклад, коли відправити дитину до її кімнати, то одного це болісно вразить, натомість для іншого це буде нагода там побавитися. По-третє, міра покарання часто залежить від того, як у той момент себе почувають батьки. Коли все йде так, як вони хочуть, і коли в них добре самопочуття, то вони радше схильні до м’яких покарань. Натомість коли щось не складається і батьки почуваються не надто добре, то покарання стають суворіші.
Хоча буває дуже важко визначити, коли і як застосовувати покарання, ми однак мусимо бути готові до нього вдатися, і то у властивий спосіб. Цьому може сприяти попереднє обдумання питання, що допомогло би уникнути «каральної пастки». Це означає, що треба сісти разом зі своєю половиною або із добрими друзями й обмислити відповідні покарання для різних порушень. Таке планування допоможе вам контролювати свій гнів, коли дитина зробила щось, що вивело вас із рівноваги.
Якщо дитина поводиться неналежно, то ви, розглянувши, як ми рекомендували, всі варіанти заперечення (у тім числі «ні» дворічної дитини), ставите собі питання: «Чи моя дитина робить мені виклик?» Зухвальство є спротивом щодо батьківського авторитету та його випробуванням.
Звісно, із зухвалістю годі миритися і таку поведінку належить виправити. Проте дитяче зухвальство зовсім не означає, що неодмінно потрібне покарання. Ви ж бо хочете уникнути «каральної пастки». Якщо прохання долає зухвальство, і то часто, – чудово. Якщо допомагає делікатна фізична маніпуляція чи наказ – добре. Якщо потрібне покарання – вдайтеся до нього, але обережно.
Нарешті, не вдавайтеся до покарання як до основного дисциплінарного методу по відношенню до своєї дитини чи підлітка. Ви можете викликати велике невдоволення і гнів, а також змусите дитину затаювати гнів, а це може розвинути пасивно-агресивне сприйняття і поведінку, коли дитина намагатиметься діяти за вашою спиною. (Ми обговоримо таку поведінку в 11-му розділі.)
- Стимулювання
Стимулювання також контролює поведінку дитини. Воно передбачає використання позитивних кроків (додавання позитивних елементів в оточення дитини), негативні кроки (забирання позитивних елементів з оточення дитини) і покарання (запровадження негативного елементу в оточення дитини). Прикладом позитивного кроку є нагородження дитини за відповідну поведінку, скажімо, цукерками чи фруктами. Негативним кроком може бути заборона дивитися телевізор за погану поведінку. Прикладом покарання може бути вигнання дитини до її кімнати.
Стимулювання часом може допомогти в особливих випадках, коли проблеми в поведінці повторюються, і дитина не виявляє жалю. Проте ми переконані, що послуговуватися ним треба в міру. Якщо батьки зловживають стимулюванням, то дитина не відчуває, що її люблять. Основна причина полягає в тому, що підставою стимулювання служить умова: дитина отримує нагороду лише тоді, коли добре поводиться. По-друге, стимулювання не пов’язане з дитячими почуттями й емоційними потребами і не може передавати любов без жодних умов. Якщо батьки контролюють поведінку своєї дитини переважно через такі стимули, то в неї може розвинутися викривлена система цінностей, згідно з якою все робитиметься заради винагороди. Так виробляється орієнтація: «Що я з цього буду мати?».
Інша проблема із стимулюванням полягає в тому, що коли його використовувати надто часто, то діти вчаться застосовувати цей метод щодо своїх батьків. Вони робитимуть те, що батьки їм кажуть, аби отримати те, чого бажають. Це провадить до маніпуляції.
Попри всі перестороги щодо цього методу, ми однак радимо його використовувати. Знову-таки: це може допомогти в особливих випадках, коли проблеми повторюються, а дитина виявляє зухвалість. У кожному разі, використання системи нагород вимагає часу, послідовності, зусиль і наполегливості.
Поєднання дисципліни із головною мовою любові дитини
Дисципліна ефективніша, коли формується в атмосфері любові, отож буде мудро свідомо виявляти любов до дитини як перед виховним покаранням, так і після нього. Ми вже звертали увагу на те, що найбільш ефективно любов передається через основну мову любові дитини, тому використовуйте це навіть тоді, коли доводиться корегувати дитячу поведінку чи застосовувати покарання.
Варто додати, те, що ви використовуєте основну мову любові своєї дитини, не означає, що не можете використовувати також інші мови. Це лише значить, що ви даруєте дитині найбільш ефективне з усіх можливих вираження любові як до виховного моменту, так і після нього. Знаючи, що ви маєте виявити любов до дитини, ви, напевно, будете обережними у виборі покарання і способу його здійснення.
Поважайте мову любові своєї дитини
Розуміння головної мови любові дитини допоможе вам вибрати найбільш ефективний метод виховання. Насамперед, не використовуйте як форму покарання те, що має безпосередній зв’язок із головною мовою любові вашої дитини. Поважайте цю мову любові і не застосовуйте її як покарання. Таке виховання не матиме очікуваного результату, а може принести хіба глибоке емоційне страждання. Дитина може сприйняти це не як виправлення, що спирається на любові, а як болісне відкинення.
Скажімо, якщо мовою любові вашої дитини є слова утвердження, а ви докоряєте їй і гостро засуджуєте, то ваші слова можуть означати не лише те, що вам неприємна така поведінка дитини, але що ви її не любите. Критичні слова можуть зранити будь-яку дитину, а дитину, для якої слова є найважливішим виявом любові, вони просто спустошують. Наприклад, Бен, якому шістнадцять років, сказав нам, що батько його не любить, і навів слова, які той говорить йому, коли він зробив щось не так: «Якщо я вчиню щось, що він вважає помилкою, то може годину на мене кричати. Пам’ятаю, якогось дня він сказав мені, що не певний, чи я його син, бо не може повірити, щоб його син зробив щось таке жахливе. Не знаю, чи я справді його син, але знаю, що він мене не любить».
З того, що розповів Бен, стало зрозуміло, основною мовою любові для нього є слова утвердження. Коли батько використовував слова, щоб передати своє невдоволення поведінкою Бена, то тим самим руйнував у сина впевненість у тому, що його люблять.
Будьте обережні. Якщо головною мовою любові вашої доньки є спілкування, то не карайте її ізоляцією, залишаючи саму в кімнаті кожного разу, коли вона поводиться не так, як належить. Якщо це фізичний дотик, то не позбавляйте дитину ваших обіймів.
Пам’ятаємо десятирічного Ерика, для якого головною мовою любові були доторки. Він завжди підходив до матері ззаду і гладив її по плечах. Мати також виявляла свою любов до Ерика через фізичний дотик. Натомість батько Ерика виріс у сім’ї, де ляпаси були звичайним методом виховання, тому він теж до нього вдавався, коли Ерик було не слухався.
І хоча батьківські ляпаси не були сильні й вони не залишали якихось слідів на Ерикові, та хлопець після цього міг плакати цілих три години. Батько просто не розумів, що використовує головну мову любові Ерика, фізичний дотик, у негативний спосіб. Унаслідок цього Ерик відчував себе не тільки покараним, але й нелюбимим. А батько ніколи не обнімав його після покарання, бо це не вкладалося в його поняття дисципліни.
Батько Ерика щиро хотів привчити свого сина до дисципліни, проте не зауважував, яку велику емоційну відстань це закладає між ним і сином. Батьки мусять увесь час пам’ятати, що мета дисципліни полягає в тому, щоб виправити невластиву поведінку дитини і допомогти їй розвинути в собі самодисципліну. Якщо ми не застосовуємо поняття мов любові, то в процесі виховання можемо похитнути переконання дитини в тому, що її люблять. Натомість розуміння основної мови любові вашої дитини може зробити виховання набагато ефективнішим.