Гігантські кістки
Період часу в 150 років названий не випадково. Саме стільки займаються вчені пошуком і дослідженням скам’янілих останків динозаврів. Хоча величезні кістки люди знаходили вже набагато раніше.
У Древній Греції гігантські кістки, що знаходили іноді в землі, вважали останками міфічних героїв, наприклад Геракла. У середні віки й аж до XIX ст. – останками велетнів, про яких згадується в Біблії та які загинули під час Всесвітнього потопу; у Китаї їх вважали кістками драконів і приписували їм цілющі властивості.
Перші відкриття
У 1815 році в одному з кар’єрів графства Оксфордшір була зроблена одна дуже цікава знахідка. Вона складалася з кількох кісток і фрагмента нижньої щелепи із зубами, які належали якійсь “допотопній” тварині. Ці останки вимерлої істоти були придбані Вільямом Баклендом, який був на ту пору професором геології Оксфордського університету.
Бакленд класифікував знахідку як останки гігантської хижої ящірки і, відповідно, назвав її мегалозавром – “величезним ящером”. Найцікавіше те, що мегалозавр згодом виявився не найвеличезнішим викопним ящером.
У 1824 році Бакленд опублікував науковий опис цієї вимерлої істоти, тим самим, ставши одним з родоначальників палеонтології – науки, що вивчає викопні тварини і рослини.
А мегалозавр став першим зі знайдених ученими динозавром. Відтоді величезну безліч викопних кісток віднесли до цього виду динозаврів, але так і не знайшли жодного цілого скелета мегалозавра.
Мегалозавр
Спочатку, на зорі відкриттів до мегалозаврів, зараховували майже всі викопні останки великих динозаврів, що були знайдені в Європі. Але з часом встановили, що ці останки, насправді, належали зовсім іншим тваринам і тепер вони носять інші імена.
Цікаво, що на початку, коли ящера тільки знайшли, і його ні з ким було порівняти, учені зображували динозавра огрядним незграбним напівкрокодилом-напівведмедем, який пересувався на чотирьох лапах.
І так думали до тих пір, поки через десятиліття в Північній Америці не почали знаходити останки схожих на нього динозаврів. Тоді стало ясно, що мегалозавр пересувався на задніх лапах, і як потім з’ясується був досить рухливим для своїх розмірів.
Про це свідчать чудово збережені скам’янілі сліди цього ящера, які були знайдені на острові П’юбек, біля південних берегів Великобританії. Саме за цими слідами, а також виходячи з довжини нижніх лап мегалозавра, учені змогли приблизно визначити вагу і швидкість пересування цього динозавра.
Так крок за кроком учені приходили до все більш достовірного відтворення вигляду мегалозавра.
Довжина тіла мегалозавра сягала 9 метрів. Висота – до 4 метрів. Важив він до 1 тонни. Голова в мегалозавра була великою з набором гострих зубів, шия – дуже гнучкою.
Тіло знаходилося в рівновазі завдяки довгому хвосту, який урівноважував велику голову. Міцні лапи витримували значні навантаження при пересуванні тисячокілограмового мегалозавра. На них було по 4 пальці, один з яких був загнутий назад. Передні лапи були менші за задні, на них було ймовірно по три кігтистих пальці. Виходячи з будови тіла та форми зубів, слід припустити, що мегалозавр був хижаком.
Наступні відкриття
Другим знайденим динозавром став викопний ящір, який дістав назву ігуанодон. Він був відкритий англійським хірургом Гедеоном Мантелом у 1822 році.
Про відкриття ігуанодона існує поширена легенда. Згідно з нею, перший скам’янілий зуб ігуанодона знайшла дружина Гедеона Мантела – Мері Ен, коли прогулювалася англійською сільською місцевістю.
Правда це чи ні, але Мантел згодом досліджував цей район у пошуках нових скам’янілостей, а знайдені зуби показав відомим на той час фахівцям. Більшість приписували зуб рибам або ссавцям, лише один з них упізнав у ньому зуб схожий на зуб ящірки ігуани, тільки набагато більших розмірів.
У 1825 році Мантел представив опис знахідок Королівському геологічному товариству. Спочатку Мантел хотів назвати викопну тварину ігуанозавром (ігуано-ящір), але ця назва підходила більше самій ігуані, і тому він назвав ящера “ігуанодон” (“ігуанозубий”).
Порівнюючи розміри зубів ігуанодона та ігуани, Мантел припустив, що його довжина була близько 12 метрів.
У 1834 році був знайдений ще один скелет викопного ящера, який за зубами був упізнаний Мантелом як ігуанодон. За цією знахідкою він спробував відтворити вигляд ігуанодона, в якому допустив декілька забавних помилок. Адже тоді не існувало анінайменшого уявлення про викопних рептилій.
Так Мантел зобразив ігуанодона у вигляді приземкуватої ігуани, а шип, що знаходився на великому пальці передніх лап, помістив у вигляді рогу на ніс динозавра.
Найбільші знахідки ігуанодона були зроблені в 1878 році в Бельгії при розробці вугільного родовища. Тоді були розкопані останки 38 динозаврів, які були вперше виставлені в музеях у 1882 році. У зв’язку з новими знахідками, динозавра стали зображувати як суто двоногу тварину. Окрім того, ще однією точкою опори став вважа-тися хвіст (як у кенгуру), проте в 1980 році було доведено, що хвіст не витримав би такого сильного навантаження.
Спроби вчених реконструювати образ ігуанодона:
2. Малюнок 1859 року
4. Реконструкція першої половини ХХ століття
Лише наприкінці 20-го століття вчені з упевненістю дійшли висновку, що ігуанодон міг пересуватися як на двох, так і на чотирьох лапах.
Як бачите, вивчення останків динозаврів будується на безлічі припущень, які можуть вирішуватись лише зі знаходженням нових останків.
Ну а як виглядав ігуанодон, на думку нинішніх учених, ми розглянемо дещо пізніше.
Новий термін
Сам термін “динозавр” з’явився в 1841 році. Сер Ричард Оуен, знаменитий англійський біолог, перший директор Британського музею, розглядаючи кістки ігуанодона та мегалозавра, помітив безперечну схожість між цими видами викопних ящерів і їхню відмінність від сучасних рептилій. Тому він виділив їх в особливий клас, назвавши його “динозаври” (в перекладі з грецької – “жахливі ящери”). Оуен дав цей термін, виходячи з їхніх розмірів і величі.
Ось так сучасна наука відкрила для себе динозаврів. Наступні роки досліджень усе більше розкривають всьому світові велич цих дивовижних тварин.