…погляд з боку
Тут варто зупинитися й сказати, що синя з діркою – насправді не вона, а він. Синій-з-Діркою, або ж просто – Синій. А тим, хто не знає, варто пояснити, що в шкарпеток є своя класифікація. І вона стосується всіх: і парних, і непарних. Старі, досвідчені та грубі, виплетені з овечої вовни, називаються шкарпами. Колишні офісні працівники …
– Сьогодні обов’язково розберу цю купу мотлоху! – пригрозила господиня, побачивши прочинені дверцята шафи. – Повикидаю з хати увесь непотріб! Й щосили заштовхнула шухлядку в глиб шафи. Запала темрява. Було лиш чути, як господиня побажала господареві вдалого дня, замкнула за ним двері й заходилася виряджати хлопчика та дівчинку. Рипнули двері шафи, впустивши смужку сонячного світла. …
З нижньої шухлядки прочиненої шафи визирали шкарпетки. Звичайні шкарпетки, лише розпаровані. Всі – по одній. Усі – різні. Синя з діркою там, де великий палець. Біла спортивна, з футбольним м’ячем на боці. Тепла зимова, сплетена на дротах з овечої вовни. Рожева з двома смужками, голубою та синьою. Смугаста, наче зебра. Маленька з ведмедиками. Трошки більша …
Через кілька тижнів за Кларою приїхав сам містер Сесеман. Він ледь упізнав дочку в дівчинці з осяйним обличчям, радісними очима і густим блискучим волоссям. Коли Клара підвелася, він аж закляк від несподіванки, а коли дочка підійшла до нього, батькові довелося присісти, щоб часом не зомліти від щастя. – Це справді ти? – пробелькотав він. – …
Наступного ранку, ще вдосвіта, Петер підкрався до дідусевої хатинки. Довкола було тихо-тихо. Як і сподівався Петер, Кларин візок стояв біля дверей. Хлопець без жодного звуку підкотив його до краєчку гірського схилу і штовхнув униз крутою скелястою кручею. Візочок із жахливим тріскотом вдарився об каміння. В повітрі прокотилася довга луна – БУМЦ, БАБАХ!… Знову і знову. …
Наступного ранку дідусь сидів самотою у своїй хатинці. Коли він ненароком визирнув у вікно, то не зміг повірити власним очам. Гірським схилом сунула якась дивна процесія. Двоє чоловіків тягли величезні валізи. Третій штовхав візка на коліщатках, а четвертий ніс на руках закутану в шаль дитину. Бідолахи хекали та сопли, а їхні сорочки змокли від поту. …
До Франкфурта виявилося далеченько. Сонце вже хилилося за обрій, коли подорожні опинилися біля заможного будинку, що височів на брукованій вулиці. Діт смикнула за дзвінок. – Ось і приїхали, – пробурмотіла вона. Двері відчинив охайно вбраний шафар[1] який провів прибулих до просторої вітальні. У цих хоромах Гейді почувалася маленькою та вбогою. Їй стало ще гірше, коли …
Наступного ранку Гейді прокинулася від якихось дзвіночків. У вікно сінника світило сонце, від чого ліжко дівчинки вигравало золотом. Гейді хутко вдяглася й спустилася драбиною до кімнати. Надворі стояв якийсь хлопчина і насвистував. – Це Петер, козопас, – пояснив дідусь. – Він прийшов по Лебідку та Руденьку. Двоє кіз – біла та руда – проминули хлопчика …
Розлючена та втомлена дівчинка Гейді ледве пленталася за своєю тіткою Діт, яка тягла небогу вгору крутим схилом. – Я б ішла швидше, якби на мені не було стільки одягу, – поскаржилася дівчинка. – У дідуся одяг тобі знадобиться, а я не збираюся нести його в руках, – розсердилася тітка. – Гадаєш, я потрібна дідусеві? – …
Наче сонячне світло визирнуло після бурі, настали кілька безхмарних тижнів. У Вашингтоні містер Марч з кожним днем одужував, а Бет незабаром змогла спуститися до вітальні полежати на канапі. Переддень Різдва виявився тихим і сонячним. Лорі бігав туди-сюди з подарунками. А Джо писала кумедні промови, а потім кожну виголошувала. – Я дуже щаслива, а якби ще …